Кам'яні голови в долині річки Чурук-Су

Бахчисарай. Український «закордон»

Опинитися в іншій культурі, не виїжджаючи з власної країни? Простіше-простого. Бахчисарай!

Марина Кордюмова
Фото автора

Місто Ґераїв

Колишня столиця Кримського ханства – Бахчисарай – не вразить неймовірним феєрверком архітектури, так щоб «ва-у-у-у» і подих перехопило, або купою музеїв. Тут враження інші. Криві середньовічні вулички, колорит, східна атмосфера. Безліч садів коло самого Бахчисарая. Недаремно назва міста з кримськотатарської: «бахчі» – сад, «сарай» – палац. Хитромудрі форми гір, відшліфовані вітром, нависають прямісінько над вулицями. Оцим «бере» столиця ханської династії Ґераїв.

Колись давно, на початку ХVI ст., тут було три основних поселення: Кирк-Ер (сучасний Чуфут-Кале), Салачик, Ескі-Юрт. Згодом хан Менглі Ґерай розбудував Салачик, перетворивши його на столицю Кримського ханства. А потім його син Сахіб Ґерай заснував нову ханську резиденцію за два кілометри від Салачика, назвавши її Бахчисарай. От за цим містом статус столиці й закріпився остаточно.

Велика ханська мечеть

Яка перша справа на новому місці? Звичайно, зручно оселитися. Умовно сучасний Бахчисарай поділяється на Нове місто – забудоване переважно сірими панельними багатоповерхівками, і Старе – з кривими вуличками, що деруться до гір. Саме тут панує незвичний, неповторний дух Середньовіччя, який ніколи не відчуєш у хрущовці. Ми  відшукали у цьому лабіринті наш приватний готельчик із заздалегідь заброньованим номером. На подвір’ї нас привітно зустріли господарі Діляра й Різа та їхній онук Джеміль.

– У гарному місці живете, – кажу я, озираючись довкола. Ошатний білий будиночок «замикає» зелену вуличку, що вибігає прямо до гір.

– Ми тут тільки останні двадцять років, після розвалу Союзу, – відказує Діляра. – Після війни депортували, як і усіх татар. У 75-му ми нелегально повернулися до Криму. Жили високо в горах у глухому селі, роботи не було. На роботу нас заборонено було приймати. А невдовзі все одно знову «вислали» з Криму.

От тобі одразу й занурення в національне! За кілька годин спускаємося на галасливу центральну вулицю.

– Ми готуємо найкращий у місті плов!

– Заходьте в «Хаджи-Кокей», «Ескі-шеєр», «Мусафір»! – запрошують дорогою навіть з балконів ресторанчиків, чи то пак «караван-сараїв». Такого колориту точно не побачиш у столиці!

Місто можна обійти за день, але якщо воно «ваше», тут захочеться залишитися на довше. Довкола шпилі мінаретів прорізають небо – у Бахчисараї чимало мечетей. Одні з найстаріших – Хан-Джамі й Тахтали-Джамі (1771 р.). Вулички затягують до середини, мов магнітом. Швендяти можна до пізнього вечора. Головне, вчасно згадати, що все-таки основна пам’ятка Бахчисарая – палац кримських ханів – Хансарай. Стоїть тут уже півтисячі років. Завдяки йому й з’явилося саме місто.

Інтер'єр ханської вітальні – "Золотого кабінету"

Рай-Хансарай для Роксолани

Крим – земля, не розбалувана водою. Хочеш прославитися? Будуй фонтан! Тому мусульманське втілення раю – це сад з численними фонтанами. Така головна ідея палацу. Його фішка – «Фонтан сліз», який створив ще в 1764 р. іранський зодчий Омар. Левова частка всесвітньої слави, яка випала на долю фонтана, належить Пушкіну. Трагічна історія кохання найзнаменитішого з династії – хана Крим-Ґерая до Діляри-бікеч геть розчулила поета. «Фонтан любви, фонтан живой! Принес я в дар тебе две розы…» – написав він у поемі «Бахчисарайський фонтан». 

– У холодну пору року фонтан прикрашають двома штучними трояндами, а в теплу – за традицією щодень зривають свіжі квіти, – говорить екскурсовод і за кілька метрів показує наступний фонтан «Золотий» (1733 р.). Його справді вкриває позолочений орнамент, що, звичайно ж, символізує райський сад! Тут вмивалися хани перед молитвою в малій Ханській мечеті. І це ще не все! Наступний фонтан – у Літній альтанці, інший – на подвір’ї.

Найбільше враження після фонтанів – величезні білі дюрбе-мавзолеї й саркофаги, де поховано численну династію Ґераїв. Утім, найлегендарніше дюрбе – Діляри-бікеч знаходиться у найдальшому маловідвідуваному кутку двору. Тут її колись і оплакував «Фонтан сліз». Але до приїзду Катерини ІІ його перенесли на престижніше місце, де він стоїть і досі, – у палац.

А ще вражає портал Алевіза – найдревніша частина палацу. У 1503 р. спритний хан Менглі Ґерай перехопив зодчого Алевіза Нового, що їхав у Москву до царя Івана ІІІ на будівництво Архангельського собору. Мініатюрні кам’яні візерунки порталу захоплюють і досі.

За сотні років ханську резиденцію будували-перебудовували. А в XVIII ст. під час війни Кримського ханства з Росією палац майже дощенту згорів. Однак, попри все – це єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури!

Бахчисарайська вулиця

За бажання палац можна впізнати у фільмі «Роксолана», який тут знімали. Хочете перевтілитися у Роксолану? Усе до послуг туристів! На вибір – яскраво-строкате татарське вбрання, одягайся і фотографуйся! Компанію нам складають численні гурти туристів-велосипедистів.

Щоб потрапити до палацу, треба викласти 40 грн. за дорослого і 20 за дитину. Проти замків західної України, наприклад, вхідна плата вища. І хоча бахчисарайський Хансарай не зовсім вкладається у звичне кліше «палац» – саме тому побачити його варто.

Юфак аш і япрах сарма

Майже коло ханського палацу вмощуємося на м’яких тапчанах у ресторанчику «Мусафір». І свято шлунку починається! Юфак аш? Аякже, чули – «суп з малесенькими пельменями» (18 грн.)! Знаємо – у ложці має бути не менше 7-ми. Рахуємо – 10! Як цю мініатюру з тіста і фаршу можна зробити руками – кулінарна загадка! Япрах сарма? Виноградне листя начинене фаршем. Шурпа (20 грн.), лагман (20 грн.), манти (18 грн.), янтик (8 грн.), язма (18 грн.), люля-кебаб (18 грн.) – усі можливі варіанти з м’ясом надзвичайно смачні!

У караван-сараї "Мусафір"

Не кажучи вже про каву. Треба сказати, що у татар приготування цього напою – своєрідне мистецтво. Цукор до кави не кладуть. П'ють тільки «в прикуску» із солодощами.

Славнозвісні східні солодощі приголомшили по-справжньому! Курабіє (3 грн./шт.), чак-чак (4 грн./шт.), шекер кийик (3 грн./шт.), пахлава (кримський пляжний атрибут, але в умілому виконанні – це щось надзвичайне!) (4 грн./шт.). Однак усі рекорди побила баклава (4 грн./шт.)!

Незважаючи на майже однакову назву, пахлава і баклава – це «дві великі різниці». У маленькій баклаві вмостилися одразу дрібно мелені горіхи, різні спеції і… сік-сироп! Тут розумієш, що вираз «тане в роті» – не метафора, а реальне відчуття! Соковитіші тістечка мені ще не траплялися. Одночасно відчуваєш різні смаки. І при цьому напівлежиш на тапчанах. Блаженство! Отут згадуємо слова нашої господині Діляри: «Я так звикла до татарських тапчанів, що замолоду дивувалася, як можна сидіти на стільцях і за столом?! Це ж так незручно. Такий маленький той стільчик!» Починаємо розуміти. Напевно, щось таки у цьому є. Зрештою, треба зібратися з силами, щоб вимовити єдине –  «саго». Тобто «дякую» по-татарськи.

Дракони й голови президентів Чурук-Су

Двадцятиметрові кам’яні дракони, химерні фігури вивітрилися у м’якому вапняку ще ген-ген коли. Утім, лише з 1964 року долина річки Чурук-Су стала пам’яткою природи місцевого значення. Довкола – невеличкий ялівцевий гайок. Кажуть, саме тут ставили шатро для котроїсь з ханських доньок, що мала проблеми з легенями. Ялівець і повітря пішли їй на користь. А про гори і краєвиди – годі й казати. Формами тільки встигай захоплюватися, і сам Бахчисарай тут, як на долоні!

«Сфінкси», як найчастіше називають ці хитромудрі утворення, не залишають байдужими нікого! Художників і поетів (навіть колись самого Адама Міцкевича) вони надихають на творчість. Альпіністи раз у раз деруться на них, лишаючи в м’якій породі гачки-відмітини. Для інших – це просто місце потусуватися. Ще для когось – тихцем від батьків викурити першу цигарку.

– Закурити є? – запитує хлопець років, либонь, двадцяти п’яти. Для нього це вже легальне заняття. Заради цього він і прийшов із сусіднього «дракона». Розговорилися. Розпитуємо про тутешнє життя і гори, звісно. 

– Мої гори о-о-он там, – вказує він на інший бік Бахчисарая, – я там живу, а тут сам уперше. – І подерся віддавати трофей друзям.

Тут бродити – не перебродити… І найзатятіших скептиків «пробиває» на меланхолію. Навіть без вина. Хоча тутешній виноробний завод славиться своїми бальзамами на травах. Дурманять гірське повітря і південні краєвиди. Важко уявити, що кілька мільйонів років тому на цих горах… плескався океан! Рука мимоволі вибирає в траві мушлі.

Додому йти не хочеться. Добре, що наш будиночок стоїть під самісінькими сфінксами. Хтось «падає» з палатками поруч. За ними «падає» сонце. А зранку ми знову піднімемося. Щоб побачити, що там за межею міста. Для цього Бахчисарай – благодатне місце. Аж п’ять печерних середньовічних міст довкола, Свято-Успенський скит, Великий каньйон – для справжніх цінителів природи і пам’яток старовини. Але якщо з вами діти, напевно, найбільше емоцій їм подарує море (воно відносно недалеко від Бахчисарая) або… віслюки.

Розваги на віслюках

Культ особи віслюка!

– Віслюки? Де ті віслюки?.. – ми розгублено озирнулися довкола. Дорогою бродить вгодована брудна льоха – і жодного віслюка.

Ні, не зовсім «жодного». Біля дороги – «золотий» віслюк-пам’ятник. Ідол для фотографування усієї дітлашні. На дитячому майданчику безтямно звісив вуха у пісочницю бетонний Іа. Коло нього – дротяний віслюк-гойдалка. Особа віслюка тут є культом! Ферма «Чудо-ослик» у селі Залісному, що за 18 км від Бахчисарая, кілька останніх років, відтоді, як з’явилася, активно популяризує цю милу тваринку! То де ж вона?!

І раптом…  Ми просто остовпіли. З-за рогу з’явився… Цілий загін віслюків! І на кожному – модерновий Санчо Панса. А віслюки... За сотні років не змінилися. Вуха у них такі, знаєте, кошлаті, довгі й теплі-теплі. Чисто тобі зайці! І такі сумирні. Тут, якщо й не хотіли – навіть дорослі одразу спокусяться прокататися. Коштує розвага 40 грн. за 30 хвилин. Возити туристів –  сьогодні основна місія віслюків. Для цього й організовано ферму.

Поїхали! Навіть п’ятирічні діти поволеньки трюхикають на персональних віслюках. У кожного на «збруї» – ім’я.

– А як щодо славнозвісної віслюкової впертості? – запитую хлопця-поводиря.

– Це якщо ви його завантажите занадто, – діловито пояснює хлопчина. – Кожен віслюк вагу свого вантажу знає. Може повезти 70 % від власної ваги. Але якщо більше або занадто втомився – тут його не зсунеш! Інстинкт самозбереження!

Півгодини емоцій пролітають миттєво і от вже у руках «Посвідчення водія» (5 грн.). Який транспортний засіб? Віслюк, звісно! Та непростий – азіатський. А «віслюкових» футболок, чашок, стіків на холодильник тощо – тут хоч греблю гати!

Вдячна дітлашня годує «транспорт» хлібом. Після такого іспиту можна тут-таки побалувати себе шашликом, розвалившись на татарських тапчанах, поки діти завзято гасатимуть черешневим садком і гарцюватимуть по гойдалках і гірках.

…The end

Після кількох «бахчисарайських днів» збираємося до Києва. У черговій розмові з Ділярою та Різою я випадково обмовилася, що, мовляв, колись років з дванадцять тому редагувала книжку «Російська федерація проти Мустафи Джемільова». Про лідера кримсько-татарського народу Мустафу Джемільова.

І раптом Діляра говорить:

– Так я його сестра! Це мій брат.

Після першої хвилі здивування і емоцій вона виносить невеличку знайому книжечку, де стоїть і моє прізвище.

– Ось зараз, – сміється, – я йому зателефоную…

Чому з усіх бахчисарайських готелів за звичайними лінками, надісланими електронкою, я вибрала саме цей? Не знаю. Хоча інші готелі були навіть фешенебельніші, ми жодного разу не пошкодували, що зупинилися саме тут і приїхали саме в це місто.

"Зинджирли медресе" - найстаріший релігійний навчальний заклад Криму (1500 р.)