Киянин Ігор Смоляр за місяць дістався Тихого океану, подолавши 12 000 км, навчився готувати шашлик з оленятини та зустрів бурого ведмедя. Ми друкуємо листи Ігоря, які він надсилає редакції протягом своєї мандрівки

2 липня

Дістався до Іркутська. Пройшов за 13 днів 6000 км (Ігор вийшов з Києва 21 червня. – Ред.). Це більша частина сухопутного шляху в кілометрах (до Магадана залишилося  5400 км), але значно менша за часом пересування. Дороги стають дедалі гіршими. Нарешті завтра побачу Байкал. Я мав потрапити сюди 1991 року, але Союз розпався, і я потрапив на 20 років пізніше, але все-таки потрапив!

У мене все дуже добре. Люди трапляються хороші, харчуюся добре, абсолютно не схуднув. Учора зайшов купити хліба й тушкованого м’яса в магазин, місцевий, дізнавшись, куди я йду, довго пропонував мені 100 рублів (20 гривень) на їжу, але я не взяв...

Закінчився Сибір. За Байкалом почнеться Далекий Схід. Дощі йдуть щодня, але я магічним чином іще жодного разу не промок. Ставлю намета або сідаю в машину – одразу починається дощ. А так удень +24 – +27. Краса!!!

Дуже вражають Саяни. Обов’язково треба буде сходити туди в похід. Іще сибіряки багато гарного розповідають про гірський Алтай. Там навіть комарів немає. Тільки з мобільним зв’язком поки що туго. Мій білайн чомусь не працює.Трохи стомився, але завтра сподіваюся добратися до Байкалу (90 км), а може, і сьогодні.

Там відпочину, пратиму капітально, половлю рибки й поживу днів зо три, може, більше. Далі Улан-Уде, Чита й Республіка Саха (Якутія) – кульмінація та найтриваліша частина моєї подорожі.

Різниця в часі в мене із Києвом уже 6 годин (у мене зараз шоста година вечора, а у вас дванадцята дня). Отже, ураховуйте ті з вас, котрі мені дзвонять і пишуть СМС. Далі різниця в часі відповідно зростатиме. І становитиме на Камчатці 10 годин.

11 липня

Привіт! Я вже за Якутськом, у с. Нижній Бестях, на самому початку Колими. У мене все добре. Єдина трудність – уже півдня намагаюся зняти гроші з картки й ніяк не можу. А так здоровий, бадьорий і веселий. Іще 400 км маю проїхати на машинах, а далі переважно пішки. Уже пішла десята тисяча кілометрів шляху. До Магадана залишилося 1900 км.

Погода нормальна. Хоча часто йдуть дощі, магія діє, ще жодного разу не промок. Тут навіть немає залізниці.Через 5 км закінчиться мобільний зв’язок і взагалі цивілізація, точніше, її залишки. Яким є асфальт, я вже забув. А так дуже красиво: тайга, річки, з яких можна пити воду. Ведмедя ще не бачив. Якути вчать мене мудрощів життя в тайзі й розповідають мисливські байки.

Найімовірніше, наступного разу писатиму вже з Магадана. Отже, нескоро. Байкал дуже сподобався. Просто казковий. Я там прав, гарненько відпочив і накупався.

Ягоди, обіцяють, почнуться через тиждень. Тут вічна мерзлота, і якщо копати, то через метр уже лід. До речі, проходитиму Оймякон – полюс холоду (–72о). Але зараз там, сподіваюся, тепліше.

Раніше думав, в Україні погані дороги. Тепер зрозумів: дуже гарні, навіть у Кіровограді. Отож радійте.
Не ображайтеся, особистих листів немає часу писати і можливості немає. Пишіть, телефонувати вже нікуди. Як кажуть місцеві: тайга – закон, ведмідь – прокурор. Усім успіхів!

23 липня

Привіт, друзі! Привіт із сонячного Магадана!Через 34 дні поневірянь по Росії я сюди добрався. 82 машини та 12 000 км позаду. Магадан виявився зовсім не сонячним: +14 й похмуро.

Найважча ділянка шляху виявилася найкрасивішою та найцікавішою. Якутія – просто казка. Дичини більше, як у зоопарку.

Зустрів нарешті свого першого ведмедя! На дорозі, він ішов на мене. Я довго думав, що діставати – сокиру чи фотоапарат, і зупинився на останньому. Ведмідь став на задні лапи, пильно до мене придивився, щось поговорив своєю мовою, пройшов іще метрів 10 у мій бік і завернув у тайгу. Устиг сфотографувати. Відстань між нами метрів 100.

Цього ж дня мене підібрали чоловіки, які ремонтують дороги, і я з ними подружився та жив у них чотири дні. Ходив на риболовлю, полювання, по гриби та ягоди. Зловив харіуса, убили північного оленя. Я вже по дорозі до Магадана з його м’яса зробив відмінний плов і посмажив шашлики. Годували мене там як на забій, і я навіть по-моєму трохи поправився.

Мені видали уазик, і я всіх возив на риболовлю або по пиво. Відмінні чолов’яги, ледве від них виїхав. Пропонували пожити й навіть роботу за 2000 доларів на місяць робітником або водієм.

Коли ідеш або їдеш, по дорозі через кожні 5 хвилин вибігає заєць, куріпка, лисиця, ховрах або кабарга (невеликий олень).Не бачив поки що тільки лосів і баранів. Навчився їсти сирого харіуса. Ставив сіті, переїздив на протилежний берег річки на величезному тракторі вбрід. Вражень – маса. Людей немає взагалі. Якщо відходиш метрів 50 від дороги, то потрапляєш у незайману тайгу.

Навіть літаки в небі не літають. У Магадані трохи стурбувався, оскільки, познайомившись із керівництвом двох портів, з’ясував, що в найближчі півроку жоден корабель не йде на Камчатку. Доведеться летіти літаком. Найближчий виліт – 30 липня, у понеділок. Отже, до кінця серпня напевно повернуся в Київ.

24 липня 

Учора ввечері прийшов на берег Охотського моря та як справжній українець поїв сала з хлібом. Уранці купався, метрів за п’ять від мене випірнув калан (морська видра). А по всій бухті пустує далекосхідна нерпа. Досить велика. До 200 кг. Добре, що взяв бінокля. Зручно спостерігати.

Зараз піду ловити рибу, червону й не дуже, купатися в морі та лазити по сопках. Цілих шість днів до літака. Аж незвично: нікуди не треба їхати. У морі повно морської капусти. Шкода, не вмію її готувати. Як готувати ікру, уже розповіли, так що коли все буде добре, завтра їстиму червону ікру великою дерев’яною ложкою. Навколишні люди вічно питають, чи не мусульманин я, через бороду (сантиметрів шість-сім) і тюбітейку. Пощастило, що Магадан менший десь уп’ятеро за Дніпровський район.

Зручно ходити з кінця міста в центр.

Сьогодні нарешті зняв гроші з картки й купив квитка на літак із Магадана в Петропавлівськ-Камчатський на 30 липня. З Камчатки на Москву полечу орієнтовно 13–14 серпня, а потім у Київ.

До зустрічі вдома!