Злиття двох рік

Селу Літки пощастило. Воно розташоване одразу на двох річках: на Десні та її старому руслі — Любичі. Дві ріки в районі села зливаються в одне ціле, а до того утворюють найбільший в Україні річковий острів — Любичів. Його площа — близько 4500 га; місцева, літківська, назва — Великий луг.

Біля Літок одразу дві річки – Десна і Любич

«Деснянские Летки не хуже Ривьеры, вполне восстановят вам нервные клетки».

Такий рекламний напис красувався на одній з численних літківських баз років сорок тому. Вважається, що в Десні багато йоду, який сприяє одужанню хворих на шкірні та нервові захворювання. У Літки на відпочинок приїжджали не лише з Києва чи інших українських міст, а й з далекого Ленінграда і навіть Мурманська.

Типова деснянська база відпочинку радянського зразка

Курортники зупинялися на базах відпочинку та у приватних оселях. Звичайно, це не Крим і не Одеса, та за сезон охочі поплавати у Десні залишали в Літках немалі кошти.

У 1970–1980 роках Десна була судноплавна: снували судна, що перевозили пасажирів і вантажі з Києва в Остер та Чернігів. Для забезпечення судноплавства русло Десни поглиблювали земснаряди. Водночас намивали широкі, білосніжні піщані пляжі. І, що важливо, щороку оновлені, незасмічені.

Водним шляхом можна було дістатися до Літок із центру Києва. У літні місяці щогодини з київського річкового вокзалу відходили «ракети», «метеори» чи «водомети». За один карбованець і приблизно одну годину кияни переносилися із столиці у Літки.

Ракета розвивала швидкість до 60 км на год

Діти, які плескалися у воді біля берега, чітко визначали (навіть не озираючись), який плавзасіб щойно пройшов по річці. Якщо одразу накрило хвилею — «ракета», коли ж Десна спочатку «всмоктала» відступаючою водою, а потім виплюнула щосили — «водомет».

Водомет міг пристати навіть до пляжу

На «водометі» їхати було найцікавіше: через малу осадку й відсутність гвинтів, судно причалювало практично у будь-якому місці, просто «виповзаючи» на берег. На той час по Десні ходили чотири таких судна з «письменницькими» назвами: «Твардовський», «Ісаковський», «Багрицький» та «Маяковський».

«Ракети» та інші судна пришвартовувалися до дерев’яного дебаркадера, який слугував місцевою пристанню.

Крім великого судноплавства, на ріці процвітало й мале: десятки човнів різноманітної конфігурації снували Десною увесь сезон.

Класична довбанка у Літках

Найпростішими були довбанки — відповідно до назви, видовбані з цілої товстої колоди. Щось на зразок індіанської піроги. Вправлятися з таким човном було найважче, оскільки він увесь час намагався перекинутися. Як правило, ними кермували жилаві діди в картузах і «примою» в пожовтілих вустах. Вони неквапливо гребли одним веслом, сидячи на кормі, дивним чином тримаючи рівновагу.

Літківські плоскодонки

Друга категорія — дощаті плоскодонки різної довжини: від трьох до семи–восьми метрів. Конструкція їх була також проста: дерев’яний каркас обшивали звичайними дошками, пази між ними забивали алюмінієвими скрученими дротами і паклею, а потім смолили. Меншими управляли веслами, а на більші ставили стаціонарні двигуни.

Наймоднішими ж були дюралюмінієві «казанки», «южанки» чи «прогреси», на які навішували підвісні двигуни «вєтєрки» чи «віхрі».

Найнадійніший спосіб пересування по воді – войлок

Усі літківські бази (власне, як і саме село) — на лівому березі Десни. Правий берег був для більшості «терра інкогніта». На нього можна було втрапити кількома способами.

По-перше, вплав. Навесні і на початку літа цей спосіб був доступний лише вправним плавцям. Десна ще повноводна і широка, а стрімка течія (швидкість — майже 1 м/с — як у ліфті) утворює численні ями і вири.

По-друге, поромом. Пором — платформа на понтонах, яку штовхав катер — швартувався неподалік дебаркадера. На пором заїжджали трактори, вантажівки і відпочиваючі. За хвилин десять платформа перетинала річку, набирала зворотній вантаж і неквапливо поверталася назад. Перевезена техніка їхала на косовицю, а курортники — до малолюдних пляжів.

Третій спосіб — наймобільніший. На всіх перерахованих вище видах човнів. Найголовніше було домовитися з перевізником, щоб забрав назад.

Пароплави типу “Максим Горький” будували в Києві і в Угорщині

У кінці 80-х окрасою села став колісний пароплав «Максим Горький», який заякорили якраз на злитті Десни і Любича. Для всіх це була цікавинка: справжні водяні колеса, труба, кілька палуб. Пароплав стояв увесь сезон і слугував найекзотичнішою базою відпочинку.

Велика вода прибувала в Літки якраз на травневі свята. Десна розливалася і доходила аж до асфальтованої дороги, затоплюючи сотні гектарів луків і городів. Для дітей це була найбільша втіха: вийшов із хати, вмостився у човен — і підкоряєш майже справжній океан. Який за місяць висохне і знову стане звичайним лугом.

Вода у Десні дуже чиста – через швидку течію і відсутність промисловості навколо річки

Остання велика вода була в 1998 році, а після того, незважаючи на прогнози, повені село обминали. Чи то воду на Київській ГЕС скидали, чи Десна вже не та…

Поля і люди

В радянські часи в Літках господарював радгосп «Літківський». Які тільки сільськогосподарські «експерименти» він не влаштовував, а зі збитків не вилазив. На полях висівали ячмінь і пшеницю. З користю для дітей, які полюбляли кататися із солом’яної скирти, незважаючи на залякування дорослих, що у скиртах живуть гадюки.

Яблуневий сад, який «відкривав» в’їзд у Літки, вирішили спиляти, а на його місці посадити полуницю. Із полуниць вийшов такий же зиск, як і з яблук. Щоправда, на втіху жителям сусідніх хат, що під покровом ночі йшли на «промисел»: спочатку рвати яблука, а потім — збирати полуницю. Із трепетанням у грудях, очікуючи свистка сонно-п’яного сторожа, щоб потім, не знайшовши потрібну дірку в сітчастому паркані, перелетіти його немов африканська імпала.

А горохові поля дозволяли місцевим дітям (у тому числі й автору) непогано «заробити». Для цього потрібно було пожертвувати найсолодшим сном літніх канікул і прокинутися удосвіта. Потім, дотримуючись усіх правил маскування, переміститися на горохове поле, попередньо переконавшись, що хімією ще не обробляли, і заштовхнути дев’ять стручків до сумки, а кожний десятий — до рота.

Нарваний горох притрушували зверху травою —  «це я кролям нарвав на сніданок», нав’ючували «врожай» на велосипед і вирушали «на бази». Біля баз відпочинку розташовувався стихійний базар, на якому можна було реалізувати горох по ціні 15 копійок за літрову банку.

Сусідська дівчина за сезон заробила собі на справжній годинник…

Занепад і злет

Чорнобильська катастрофа віднесла Літки до четвертої зони і поставила на курорті жирну крапку. Звісно, що про оздоровлення годі було й думати. Менше курортників, менше грошей, менше човнів. А на початку дев’яностих судноплавство й зовсім зникло: стало не вигідно.

Баржі порізали на метал, судна на підводних крилах продали в Голандію, Туреччину та Грецію, де вони експлуатуються й донині.

Колісний пароплав «Максим Горький» я років із десять тому бачив на корабельному цвинтарі в районі Рибальського півострова в Києві. А про його існування нагадує розкішний стілець, який мій покійний дядько «узяв» на пам’ять з пароплава років тридцять тому. Останніми «здалися» пором і дебаркадер.

Сільськогосподарські експерименти радгоспу завершилися ліквідацією останнього. Замість пшениці, полуниці, яблук і гороху на радгоспних полях повиростали симпатичні котеджі: під час будівельного буму землі продали новим власникам, у село прийшов капітал, а час поступово стер страхіття четвертої зони.

Частину баз приватизували й відремонтували. Замість примітивних щитових будинків постали зруби та інші сучасні будівлі. У літній сезон ціна на оренду котеджів на базах відпочинку приблизно така ж, як у Хорватії чи Греції: від 600 грн. за хатку на чотирьох.

Складають конкуренцію базам і селяни, які активно здають своє житло курортникам на весь сезон: 10–25 тисяч гривень за три літні місяці.

Пляжі на Десні розкішні

Береги річки обліплюють автомобілі, які доставляють на Десну швидкісні човни із імпортними моторами.

Але, якщо встати удосвіта, то в ранковому тумані пощастить побачити древнього діда, який впевнено веде довбанку по ріці…

Сучасні зруби на березі Любича

Цікаве про Літки

= Село засноване у ХІІІ столітті

= До 1920-х років було містечком з розвиненими промислами: бондарством, бортництвом, ткацтвом тощо

= У 1920 році в Літках під проводом Трохима Короля було підняте повстання проти більшовиків і проголошена Літківська республіка

= Перед війною у місцевій школі вчителював письменник Михайло Стельмах. Тепер місцева школа носить його ім’я

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

5 − 3 =