Просуваючись з Уралу в Європу, мадяри надовго застрягли на нашій землі

Володимир Ільченко

Наші західні сусіди – угорці, котрі самі себе називають мадярами, – з’явилися в Західній Європі тисячу років тому. Доти їхній шлях пролягав із Зауралля, через дикий степ в Україну. Достеменно не відомо, якими дорогами вони кочували на Захід і скільки часу це зайняло

На Аскольдовій могилі стоїть скромний монумент: чорний диск затиснутий двома червонястими гранітними брилами. На диску зміїться кольорова (як прапор Угорщини) смужка…

Напис біля підніжжя монументу вказує на те, що тут «з миром пройшли угорці», які в IX столітті «заселили сучасну Батьківщину».

Саме в цій місцевості знаходилося літописне Угорське урочище, де начебто отаборилися були давні угри на своєму шляху на Захід.

Де була попередня, «несучасна» батьківщина мадярів, можна лише гадати. Їх налічують щонайменше три.

Перша – Велика Хунгарія – розміщалася десь поблизу Уральських гір. На території Російської Федерації живуть народи ханти й мансі, які розмовляють спорідненими з угорською мовами.

Вважається, що угри, ханти і мансі походять від спільних угро-фінських пращурів. Другу батьківщину мадяри дістали від хозарського кагана. Де це було, достеменно не відомо.

Костянтин Багрянородний у Х столітті писав, що мадяри жили у сусідстві з хозарами, у країні, яку називали Лебедія (Леведія). Припускають, що розташовувалася Лебедія десь у степах Північного Причорномор’я. Пізніше мадярів потіснили печеніги. Десь між Дніпром і Дунаєм, а може, і в іншому місті, вони разом з тюрками, аланами, слов’янами створили державу Ателькуза, що означає «межиріччя».

Далі їхній шлях проліг до Подунав’я, де мадяри проживають досі.

Походження угорської мови довгий час було загадкою для науковців. Установлено, що вона належить до угро-фінської мовної групи мов і має таких родичів (крім найближчих хантійської та мансійської), як фінська, естонська, мордовська мови.

20 відсотків лексичного складу угорської мови займають слова слов’янського походження, що свідчить про тривале сусідство цих народів та взаємодію мов.

Де відбувалася ця взаємодія?

Схема міграції

Скоріш за все, на території сучасної України.
За нашим припущенням, вона тривала кілька століть, про що свідчать також давні географічні назви.

У сучасній Україні є кілька регіонів з топонімами, які можна вважати мадярськими.

По-перше, це Закарпаття, де угорці проживають компактно від часів їхнього переселення в Європу.

Загалом угорська меншина в Закарпатській області налічує понад 150 тисяч чоловік. Тут вони зберегли свою мову й звичаї. Чимало географічних назв мають угорське походження.

Крім Закарпаття, сліди угорців знаходимо в центральній Україні та на Поліссі.

«Мажори» Дніпропетровської землі

У самому центрі України – у Кіровоградській та Черкаській областях – протікає річка Велика Вись, яка впадає в Синюху – притоку Південного Бугу.

Є на Кіровоградщині ще й Мала Вись, яка, у свою чергу, впадає у Велику Вись. У долині Малої Висі розташувалося містечко Мала Виска, центр Маловисківського району, яке дістало свою назву від річки.

Походження цих гідронімів губиться в тумані далекого минулого. В Іпатіївському літописі під 1190 роком згадуються обидві Висі: «А поїхавши, половці отаборилися по Висях (легоша по Висемь) і, давши тут перепочити коням своїм, поїхали до Борового…»

Тут же, на Кіровоградщині, тече річка Висунь, яка, можливо, має спільний корінь із Висями.

Назву виводять з різних мов, у тому числі зі слов’янських. Професор Василь Лучик, зокрема зазначає, що форма в літописі та інші фіксації свідчать про вихідне «-і-» в основі, у зв’язку з чим гідронім «переконливо» пояснюється праслов’янським коренем *vis- «рідина; розливатися, текти». На теренах Славії споріднені назви Вісла, Висунь, Вихолка та ін., вважає дослідник.

Але крім гіпотетичного, доволі сумнівного праслов’янського кореня, існує цілком реальне, активно вживане угорське слово víz «вода, річка».

Звідси назви озера Хевіз (hévíz «термальна вода»), річок Вісла (Польща), Вишня (Польща та Україна), Вишенька (притока (Вишні) та ін.

Можемо припустити, що назву українським Висям дали давні мадяри, що проживали в наших степах тисячу літ тому.

Ще одним доказом їхнього перебування в Середній Наддніпрянщині слугує назва села Мажари, що в Синельниківському районі Дніпропетсровської області. Мажарами, як відомо, слов’яни (і не тільки) називали мадярів.

Казахських угорців, які залишилися там ще з першого тисячоліття нашої ери, досі іменують мажарами.

Як довго мадяри перебували на Кіровоградщині та Дніпропетровщині, можемо лише здогадуватися. Але, схоже, цей період був доволі тривалий. Лінгвістичні дані не суперечать археологічним студіям. У Комсомольську, що на Полтавщині, в музеї міста три роки тому пройшла наукова конференція на тему «Мадяри в Середній Наддніпрянщині».

Історична Ателькузи цілком вписується в параметри Середньої Наддніпрянщини – з її Великою та Малою Висями.

А «віз-» і нині там

В іншому регіоні України – у трьох районах житомирського Полісся – протікає річка Візня. На ній розташувалося однойменне село. За 700 кілометрів на захід, у Мукачівському районі Закарпаття є річка Визниця, села – Нижня і Верхня Вижниці.

З Закарпаттям начебто все зрозуміло. Тут угорці живуть з давніх-давен, річки, гори, міста й села носять мадярські назви. А що цей типовий угорський гідронім робить на Житомирщині?

Може, це випадковий збіг, і походження назви Візня слід шукати в інших мовах, наприклад, балтійських? У цьому регіоні таких гідронімів справді чимало.

Але тут же, на півночі Житомирщини, знаходимо село зі знайомою назвою – Можари, відоме тим, що звідси походить шляхетський рід Можарівських.

Історія села загубилася в середньовічній давнині, але очевидно, що воно якимось чином причетне до мадярів.

Ці дві зачіпки відкривають широке поле для наукових припущень.

Чимало поліських топонімів (якщо не більшість) залишаються нерозгаданими.

Наприклад, досі немає задовільного пояснення назви давнього українського міста Коростень. У слов’янських мовах знайти це пояснення непросто.

Угорська ж мова спрощує пошук. «Керестень» (keresztény) сучасною угорською означає «християнський».

А якщо врахувати, що в сучасній літературній мові угорців діє так званий закон сингармонізму (коли всі голосні звуки уподібнюються), то спочатку «керестень» міг звучати як «коростень».

Два голосні «о» в корені відповідно до загону сингармонізму перетворився на «е», що в суфіксі «-ень».

Коростень і справді міг виникнути як християнське поселення серед язичницького населення Древлянської землі. Його могли населяти слов’яни, скіфи, мадяри, готи чи інші народи, котрі прийняли християнство ще до Володимирового хрещення. Але назву дали саме мадяри, які в ті часи становили частину поліетнічного населення тодішньої України.

З історичних джерел нам нічого не відомо про перебування угорців у житомирському Поліссі, хоча є припущення про те, що в придушенні повстання деревлян 945 – 946 років на боці Києва брала участь і мадярська дружина. Ця дружина нібито й заснувала село Можари в Овруцькому районі.

Можемо припустити, що легендарна Лебедія мала якийсь стосунок до Древлянській землі, яка теж сусідила з Хозарією. Адже Чернігів і Київ, та весь так званий Руський каганат, перебували під владою хозарів до середини ІХ століття.

Спомин про давню мадярську Лебедію можуть носити численні поліські назви з «лебединим» коренем. На Київщині це села Лебедівка (Вишгородський район), Лебедин (Бориспільський район), Лебедівка (Яготинський район), річка Либідь (Київ). На Житомирщині: Лебединці (Андрушівський район), Лебедівка (Новоград-Волинський район), Лебідь (Ємильчинський район) та ін.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

nineteen − 14 =