Олена Максименко, фото автора
Аерозйомка: Марія Берлінська, Центр підтримки аеророзвідки

Білі пагорби, озера, над якими кружляють зграї чайок – із висоти пташиного лету це можна було би сприйняти за якийсь екзотичний курорт. Але варто лише наблизитися, як стає зрозуміло: гори складаються зі сміття, а озера – це концентрований фільтрат. І це стає очевидно не лише візуально – характерний запах дається взнаки.

dsc_3150

“Полігон номер 5” – найбільший в Україні об’єкт для захоронення твердих побутових відходів. Знаходиться у селі Підгірці між столицею та Обуховом. Його площа складає 63 га, а “найбільша вершина” – 21 метр.Окрім значної частини Києва, сюди возять сміття з Обухова, а також навколишніх сіл.

DCIM100MEDIADJI_0020.JPG

DCIM100MEDIADJI_0016.JPG

DCIM100MEDIADJI_0012.JPG

Полігон було засновано у 1986 році. Тоді це був кар’єр, який, перестеливши цупкою плівкою, почали заповнювати радіоактивним листям, що його вивозили після вибуху на ЧАЕС. За 30 років там виросли цілі “гімалаї”.

Діагноз – “мусорка”
“У нас влітку буває, як трохи потягне, то з хати неможливо вийти! – нарікає шкільна вчителька Зиновія Паньківна з Підгірців. – Сидиш у хаті, просто задихаєшся – такий запах кислоти стоїть! Діти й онуки до мене не можуть приїхати – чим вони тут будуть дихати?!”

Вчителі і батьки нарікають – від смороду діти просто блюють, через це довелося відмовитись від ранкової п’ятихвилинної руханки просто неба перед уроками.

“У дітей не припиняються проблеми із носоглоткою. Це не нежить, але якесь інше подразнення, першіння в горлі, – розповідає інша викладачка. На здоров’я скаржаться всі.

dsc_3049

Проте реакція лікарів на підгірчан буває і такою: “Поїхала в Обухів до невропатолога, думаю, зараз вона мені щось же скаже, пропише, – згадує Зиновія Паньківна, що жалілася на болі в руках та ногах. – Питає: “Де живете?”. Кажу: “В Підгірцях”. “Що ви хочете, у вас мусорка!” Все! Іншого діагнозу вона мені не поставила”.

Потерпають від небезпечного сусідства не лише Підгірці, а й також навколишні села – Ходосіївка, Романків, Креничі, Великі та Малі Дмитровичі. І зіпсоване в цих селах не тільки повітря – фільтрат потрапляє у внутрішні води, отруює ґрунт. Вода в місцевих криницях давно не годиться навіть на роль технічної.

Рятують хіба глибокі свердловини і потужні фільтри для очистки води, але і те і інше є не у всіх селян. А біля самого звалища розташована свиноферма – можна лише здогадуватися, скільки елементів із таблиці Менделєєва потрапляє до м’яса.

dsc_2935

“Коли починалося звалище, це виглядало зручним рішенням – близькість, ніякої загрози у тому не вбачалося, – розповідає голова сільської ради Ходосіївки Микола П’янчук. – Але вочевидь, технологією не було передбачено всіх необхідних заходів. На звалище падають дощі, плюс деякі з відходів перегнивають. І ця вода потрапляє в ґрунтові води. Це поширюється по всьому горизонту водних ґрунтовних течій. Таким чином, ці води потрапили в криниці мешканців Ходосіївки. Наприкінці 90-х був випадок, колиу частині села, де фільтрат протікав по водному горизонту і по схилах, захворіли на жовтяницю (гепатит А)! Тоді ж з’ясувалося, що колодязі забруднені, свердловини і шахти також недостатньо глибокі – 40-50 метрів, вода там стала непридатною для пиття, і санепідемстанція зробила про це висновки. КМДА пішла на те, щоб збудувати у Ходосіївці водогін, аби мешканці споживали чисту, питну воду через артезіанські свердловини. Київ взяв на себе витрати на побудову водогону. Була організація, котра певний час цей водогін утримувала. Для людей це було спасіння, вони пили цю воду безкоштовно. Та згодом воду зробили платною. Мешканці незадоволені тим, що проблема прийшла, а вирішувати її ніхто не допомагає. Водогін наш уже не справляється, адже село будується.”

dsc_3273 dsc_3271 dsc_3270

Підземні горизонти потрапляють у річку Петіль, а та, в свою чергу, впадає у Дніпро. У Ходосіївці мешкає Павло Зібров, що викопав собі на ділянці невеличкий ставок. Кажуть – коли артист забуває поставити спеціальну заслонку і до ставка дістають доступ води річки, там гине вся риба.

“Тут складені акти про те, що перетікає фільтрат через дамбу, що фільтрат витікає в Марусин Яр, звідти потрапляє в річку Сіверка, Сіверка – в Дніпро… Фактично, цими водами вже отруюється Дніпро! – розповідає Токарчук Віталій Захарович, депутат Підгірцівської сільської ради, заступник голови земельно-екологічної комісії. Він опікується проблемою не перший рік і знає її настільки глибоко, що земляки підсміюються: його давно час зробити Міністром екології! – Почало діяти звалище у 1986-му році, згідно з рішенням Ради Міністрів наш колгосп зобов’язали надати 53 га для розташування звалища. Це було пов’язано з тим, що у 86-му році сюди треба було звозити радіоактивне листя, його не можна було спалювати, тож звозили нам в яр. Цей яр вистелили плівкою.”

Факт виходу отрути за межі полігону визнає і ПАТ “Київспецтранс”: “Ці факти були в 2012 році, і після цього було прийняте рішення міської влади провести реконструкцію другої карти полігону, і зараз вона знаходиться в процесі реконструкції”, – коментує голова товариства Андрій Грущинський.

dsc_3251

Кому належить смітник

“Земля під полігоном, акт на постійне користування, у “Київспецтрансу”, – говорить голова правління підприємства Андрій Грущинський. – Полігон як об’єкт належить Києву і переданий “Київспецтрансу” відповідно до угоди про користування комунальним майном. “Київспецтранс” – приватне акціонерне товариство, 51% акцій належить міській територіальній громаді, тобто, киянам. Через Київську міську раду і виконавчий орган КМДА”.

dsc_2941

46,83% акцій володіє компанія “Геотрон”. Відкритої інформації щодо її власників немає. Проте активісти Підгірців, а також депутати сільської ради запевняють в один голос: жодних документів, що підтверджували би право “Київспецтрансу” на продовження діяльності у Підгірцях, підприємство їм не надавало.

“Із того, що в мене є, це договір від серпня 1990 року про те, що відкривається друга черга (вона ж “карта”, тобто, частина полігону – Авт.), і договір мав термін 10 років, – розповідає голова сільської ради Підгірців Сергій Кравченко. – В кінці 2001 року мала би сплинути законність роботи полігону. Проектна потужність, наскільки мені відомо, була складена до 2003 року. Тобто, юридична – до 2001, проектна – до 2003. З того часу інформація щодо законності роботи полігону, як проектної, так і юридичної, взагалі відсутня”.

dsc_2814

Полігон закривали не раз після екологічних експертиз – мовляв, його можливості уже давно і безнадійно перевищені. Проте потім його роботу відновлювали – після обіцянок реконструкції та вдосконалення роботи. Заходи з реконструкції дійсно вживаються – цьогоріч було відремонтовано і запущено в дію завод “Rohm” – німецьку установку, що займається очисткою фільтрату, та перед тим чотири роки не працювала, очікуючи ремонту. Будується гребля, здійснюються пересипки сміття ґрунтом. Працює система дегазації, адже внаслідок перегнивання органічних речовин, виділяється метан, що може стати причиною самозагорання (як сталося у випадку львівських Грибовичів).

Прикметно, що окрім заводу “Rohm “, свого часу київською владою була куплена ще одна установка для переробки фільтрату. “Друга установка для переробки фільтрату називається “Vomm”, – розповідає Токарчук. – Закуплена в Італії за сім з половиною мільйонів доларів, пропрацювала всього три дні. Її довелося зупинити у зв’язку з тим, що вона споживає забагато газу – 2000 кубометрів на добу! Тож це просто викинуті на вітер величезні гроші”.

dsc_3263 dsc_3262 dsc_3260 dsc_3258

Але всіх цих заходів критично недостатньо. Ґрунту замало, аби пересипати усю площу полігону. Фільтрату за чотири роки, поки машина не працювала, назбиралося стільки, що відремонтована машина не потягне. Та й переробка не абсолютна – внаслідок неї утворюється 80% технічної води та 20% – концентрованого фільтрату, що збирається у спеціальних резервуарах. Куди подіти цю супер-отруту, не знає ніхто.

“Якщо би всю площу полігону, на яку ми не складаємо відходи, засипати інертним ґрунтом, запаху було б набагато менше!, – переконаний Грущинський. – Він не зник би повністю, але до села би точно не доходив. Але за це треба заплатити. З тих коштів, як ми отримуємо за прийом нового сміття, зробити це неможливо. З тих коштів неможливо навіть оплатити пересипку того нового сміття, яке надходить”.

За словами директора “Київспецтрансу”, відбувається це через те, що тариф на захоронення встановлений в Києві в 2010 році при ціні палива 5 гривень 85 копійок. При тодішніх зарплатах, екологічному податку, платі за землю. Всі ці позиції виросли в ціні, а тариф не змінився. Тому поточної оплати послуги захоронення недостатньо, щоб навіть перекривати ті нові відходи, які є.

“Півтора роки я ініціюю підвищення тарифів, стукаюся у відповідні інстанції, – розповідає Андрій Грущинський. – Але донедавна це було неможливо зробити, оскільки функція затвердження тарифу на захоронення була забрана в органів місцевого самоврядування і передана Національній комісії, що регулює ринок енергетики комунальних послуг. Але вона не до кінця була наділена цим повноваженням. Сталося так, що міська рада вже не може змінити тариф, а вони ще не можуть. Тому ми працюємо за тарифом 2010 року”.

Після трагедії на сміттєзвалищі у Грибовичах, львівське сміття почали возити зокрема до Києва. Андрій Грущинський стверджує – возили його лише на завод “Енергія”, з офіційного дозволу Кличка. Проте місцеві активісти запевняють, та ще й демонструють зроблені на телефони відеозаписи – сміттєвози з львівськими номерами відвідували “Полігон №5”.
Сміттєві війни
Втім, людям від об’єктивності цих проблем жити не легше. Історія протестів налічує більш ніж десятиріччя – люди виходять перекривати в’їзд до полігону, керівництво останнього обіцяє вдовольнити вимоги громадян, проте або не виконує взагалі, або виконує частково. Сільрада отримує певні соціальні нарахування, і на певний момент хвиля людського обурення влягається, аби потім здійнятися з новою силою.

Керівництво “Київспецтрансу” міняється, і кожен наступний не квапиться відповідати на обіцянки чи за помилки попередніх.
Цьогоріч першим “попереджувальним пострілом” став вихід людей і перекриття звалища у вересні. Тоді протестувальників вдалося переконати розійтися – 29-го вересня на сесії сільської ради було ухвалено рішення про те, що всі депутати підтримують ініціативу та вимоги активістів, а на 10 жовтня запланували позачергову сесію по закриттю полігону.

Проте позачергова сесія закінчилася другим, значно серйознішим виходом місцевих активістів “на барикади” у жовтні. Представники “Київспецтрансу” пропонували закриття звалища за два роки, а закриття і пересипку ґрунтом першої карти – вже за кілька місяців. Проте єдине, що влаштовувало доведених до відчаю людей – це негайне закриття полігону. Цього разу усі в’їзди на об’єкт перегородили автівками, люди розклали намет та встановили діжку з багаттям.

Вони чекали Кличка і через три дні він приїхав та пообіцяв вирішити питання на найближчій сесії КМДА, що відбудеться наприкінці жовтня. Саме тоді буде призначатися бюджет на наступний рік, під час сесії має бути вирішене питання щодо закриття полігону та побудови сміттєпереробного заводу.

Також Кличко пообіцяв направити спеціальну комісію, що проведе аналіз води, ґрунту на оцінить рівень шкоди й загрози населенню. Було створено робочу групу з дев’яти осіб, до складу якої увійшли активісти Підгірців та навколишніх сіл, а також голова сільської ради Сергій Кравченко.

Жодних депутатів активісти у групу не допустили.

Після цього 26 жовтня на сесії Київради депутати проголосували законопроект про поступове припинення роботи полігону у Підгірцях через потенційну небезпеку виникнення надзвичайної ситуації техногенного храктеру.

До 31 жовтня цього року частину смітника закриють ізолюючим шаром.

До жовтня 2017 року планується припинити складання відходів на першій карті (частині) звалища і розширити потужності системи очистки фільтрату.

Повністю закрити полігон хочуть до жовтня 2018 року.

Хто живе на звалищі

Головний в’їзд на полігон охороняється, проте є безліч інших. Широка дорога через ліс виводить до однієї зі сторін полігону. Частина сітки-рабіци, що слугувала огорожею, акуратно виламана – у горах сміття протоптані стежки. Такі самі, як в горах карпатських.

dsc_3097 dsc_3086 dsc_3064

Постійними користувачами цих ходів є малозабезпечені громадяни. Серед яких – роми. Останніх тут, за словами місцевих, щонайменше півтисячі. Вони звели собі табір, де халабуди збудовані зі знайдених серед сміття матеріалів. Живуть за рахунок того, що знаходять у відходах сміття, яке можна здати на переробку. А також – працюють на сортувальних стрічках, що функціонують неподалік. За це, подейкують люди, отримують по 100 гривень на день. Керівництво смітника, щоправда, інформацію про таке фінансування, не підтвердило.

Із самими ромами поспілкуватися проблематично: вони агресивно реагують на чужинців, “беручи” кількістю. Навколо табору виставлена варта. Продавчиня місцевої крамниці каже: деякі цигани не говорять ані російською, ані українською мовою, або роблять вигляд, що не говорять. Приходять та на мигах показують, що хочуть купити. А до сільради звертаються виключно тоді, коли хтось помирає, і треба його поховати. Причиною смерті, зазвичай, стає туберкульоз. “Після них весь час доводиться сприскувати повітря освіжувачем у магазині, протирати ручки дверей та все, чого вони торкалися!” – нарікає продавщиця.

Ще кілька років тому роми завдавали чимало шкоди – крадіжки були явищем буденним. Проте, подейкують люди, попередній сільський голова зумів домовитися з циганським бароном – і грабунки вщухли.

Проте, коли люди заблокували підходи до полігону і роми лишилися без щоденного заробітку, вони влаштували свій “протест”: зламали і пограбували декілька хат підряд.

“На сьогодні це звалище повинно було бути закрите, адже воно перевантажене більш ніж в три рази! – запевняє Віталій Токарчук. – При нормі, яка повинна була бути близько 18 мільйонів кубів, сьогодні уже близько 40-ка мільйонів кубів завезено на це сміттєзвалище! Його вже не можна складати вище! На одній із карт воно височить на 21 метр над рівнем землі! Вже машина туди заїхати не може, її трактором витягують, щоб вона вивалила там сміття! Другу карту також використовують, там хочуть поставити підпорну стінку висотою 12 метрів, і туди звалювати сміття. Але не дай Бог та стінка не витримає, все опиниться в річці Сіверка, далі – в Дніпрі, і буде страшна біда…”
На звалищі не бракує прихованих небезпек: скажімо, фільтратові озера й канави, що стихійно утворюються між пагорбами – вони вкриті шаром легкого сміття і пластикових пляшок так, туди легко ступити, сприйнявши за земну твердь. А глибина деяких озер, за словами начальника полігону, сягає 15 метрів…

Подібна ситуація на всіх великих українських сміттєзвалищах. Всі вони є бомбами вповільненої дії…

dsc_3286

Щось різко зашурхотіло праворуч – на згадку мимоволі приходять сценарії усіх бачених або читаних жахіть – але сміття сиплеться, і з-під нього вилізає зачуханий собацюра. Це місце – темна зона, куди без “сталкера” ліпше не ходити. Химерне і потворне породження недоцивілізації. Прояв, який нам іще належить перерости, залишивши в епістолярних жанрах типу кіберпанку або пост-індастріалу…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

twelve − 4 =