Парк імені Тараса Шевченка у Києві – найменша паркова зона української столиці. Ця крихітна, проте красива й затишна оаза природи визнана пам’ятником садово-паркового мистецтва. Та й справді, романтичні алеї з численними лавочками є улюбленим місцем відпочинку киян різного віку. Студенти університету імені Шевченка, які навчаються в сусідніх червоному і жовтому корпусах, жартома називають цей парк «зеленим корпусом». Його привабливість підсилюється ще й наявністю власної мережі Wi-Fi з вільним доступом

Станіслав Цалик

Разом із тим історія цього невеличкого парку – площа складає лише 5,6 га – містить у собі чимало таємниць. Однією з них є виникнення самого парку. Адже у середині ХІХ століття на цьому місці був звичайнісінький пустир!

Хоч як дивно, до створення парку «доклав руку» його величність Педру ІІ, 50-річний імператор Бразилії. Керівник третьої за площею держави Західної півкулі мав велику схильність до мандрів, тож у лютому 1876 року разом з дружиною Терезою-Христиною вирушив у всесвітню подорож до Сполучених Штатів, Скандинавії, Європи та Близького Сходу. Звісно, не залишилася поза його увагою Російська імперія, у складі якої на той час перебував Київ.

pedro_ii_of_brazil_-_brady-handy
Педру ІІ

У середині серпня високий гість прибув до столиці імперії Петербурга. Проте свого колегу Олександра ІІ там не знайшов – влітку та восени російський монарх зазвичай мешкав у кримському маєтку Лівадія. Саме туди після тритижневого огляду Петербурга вирушив потягом Педру ІІ. Але по дорозі на кілька днів зупинився в Києві, щоб познайомитися з «другим Єрусалимом», про який він чув багато цікавого.

Увечері 7 вересня 1876 року Педру ІІ з дружиною прибули до Києва у супроводі міністра народної освіти графа Дмитра Толстого. Імператорське подружжя оселилося у Grand Hotel на центральній вулиці міста – Хрещатику. Київська влада ретельно підготувалася до прийому «першого бразилійця усесвіту».

07-%d0%b3%d1%83%d0%b1%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b0%d1%82%d0%be%d1%80-%d0%b4%d0%be%d0%bd%d0%b4%d1%83%d0%ba%d0%be%d0%b2-%d0%ba%d0%be%d1%80%d1%81%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2
Дондуков-Корсаков

Йому влаштували солідну екскурсійну програму: Золоті Ворота, пам’ятник князю Володимиру, Десятинна церква, Андріївська церква, Поділ, Лук’янівка. Імператор також оглянув Києво-Печерську лавру і кілька монастирів – Софійський, Михайлівський, Флорівський, Братський. В якості дозвілля – дві вистави у міському театрі та відвідування парку «Шато-де-флер» з його нічними кафешантанами, фейєрверками і розкішними балами.

Але справжньою родзинкою, яку приготували кияни імператору, було присудження йому звання почесного члена Київського університету (тодішня офіційна назва – Імператорський університет святого Володимира). Рішення про це ухвалила Рада університету саме в день прибуття Педру ІІ до Києва.

Відповідно, імператора люб’язно запросили, аби урочисто вручити диплом, підписаний деканами усіх факультетів.

60949621
Аерофотозйомка парку Шевченка. Фото з сайту aerophoto.com.ua

Червоний корпус університету (він тоді був єдиним корпусом) терміново підготували для прийому іноземного монарха: підфарбували фасад, надраяли до блиску головний вхід, натерли мастикою паркети на всіх поверхах. Ректор Олександр Матвеєв затвердив персональний склад делегації, яка вітатиме бразильського імператора, і наказав членам делегації «явиться на соответствующий приём в чёрных фраках».

8 вересня високий гість прибув до університету. Оглянув учбові аудиторії, побував у бібліотеці, де затримався біля стародавніх рукописів, зацікавився рідкісними колекціями, зібраними професорами університету. А потім подивився у вікно і зітхнув: «Такий чудовий університет і такий неоковирний пустир перед ним…». Відтак пішов дивитися Ботанічний сад університету, обсерваторію і хімічну лабораторію.

Наступного дня Педру ІІ виїхав у Лівадію… Але слова, сказані ним в університеті, хтось з чиновників переказав київському генерал-губернатору Олександрові Дондукову-Корсакову. Як досвідчений царедворець і людина, що добре розуміється на придворних інтригах, він не на жарт розхвилювався. Адже неважко уявити собі можливі наслідки.

Десь за тиждень два імператори зустрінуться у Лівадійському палаці. Звісно, господар ввічливо запитає, чи сподобався гостю Петербург? Поцікавиться, що він бачив по дорозі до Криму? І яке враження справив красень-Київ?.. Ось тут цілком імовірно бразилієць може сказати, мовляв, надзвичайно чудове місто цей Київ, але гидкий пустир біля університету його не прикрашає.

Скаже – і поїде собі далі. А розлючений Олександр ІІ зажадає від генерал-губернатора пояснень, чому як слід не підготували місто до візиту високого гостя? Наслідки непередбачувані – від імператорського гніву до відставки.

Звісно, Дондуков-Корсаков перебував у курсі київських проблем. Пустир виник ще три десятиліття тому, коли на порожній заміській території за наказом попереднього імператора Миколи І звели величний університетський корпус. Міська влада збиралася прокласти паралельно до університету кілька вулиць, нарізати земельні ділянки і продати їх городянам під забудову. Тоді за благоустрій вулиць відповідали би самі домовласники.

Але вогнеборці зажадали, щоб територія перед університетом залишалася вільною від забудови – у разі пожежі саме туди належало евакуювати студентів, викладачів, а також виносити і складати бібліотечні фонди, рукописи, унікальні університетські колекції тощо.

Лише у квітні 1871 року під сильним тиском міської влади вони згодилися на приватну забудову частини пустиря – найдальшої від вишу. Так з’явилася вулиця Олексіївська (нині Терещенківська), на якій швидко виросли елегантні палацики заможних киян.

Решта пустиря залишалася занедбаною – будувати на ній нічого не можна, а на облаштування парку в міському бюджеті не було грошей. Тому перед університетом вдень мирно паслися корови (у ті часи грошовиті київські родини мали власну корову і пили молоко лише від неї), а по ночах таборували босяки. Перехожі не ризикували наближатися до цієї місцини о темній порі. І це в центрі Києва!

Але тепер, коли подальше існування пустиря загрожувало кар’єрі генерал-губернатора, ситуація миттєво зрушила з місця. Міський садівник Карл Христіані дістав наказ терміново скласти проект парку перед університетом – він зватиметься Університетським. Уже за кілька днів садівник привіз Дондукову-Корсакову креслення: в центрі майбутнього парку – невеличка площа, яку перетинатимуть дві перпендикулярні вісьові алеї. А ще одна алея – овальна, найдовша – буде прокладена по периметру парку.

Майже одразу розпочалися земельні роботи (вирівнювання грунту тощо), а в бюджет Києва на наступний рік заклали на облаштування парку колосальну суму в 10 тис. рублів (для порівняння: на сусідньому з парком Бесарабському ринку продавали два фунти яловичини, тобто 900 грамів, за 6 копійок, десяток яєць – за 4 копійки, а на 40 копійок можна було придбати пуд, тобто 16 кілограмів, свинячого стегна!). Отже, тепер, якщо раптом імператор запитає: «А що там у вас робиться перед університетом?», генерал-губернатор бадьоро звітуватиме: «Ваша величносте, влаштовуємо там красивий парк!»

16 вересня бразильський і російський монархи зустрілися в Лівадії та спілкувалися кілька годин – спільно снідали й обідали. Наступного дня Педру ІІ залишив Крим і продовжив всесвітню подорож. Очевидно, своїми київськими враженнями він з Олександром ІІ не ділився. Принаймні грізних запитань від царя не надійшло. І справа з облаштуванням Університетського парку поволі загальмувалася. Роботи виконувалися неспішно, адже терміновість більше не була потрібною. Але і зовсім припинити роботи теж було неможливо…

В результаті парк відкрився лише через 10 років – 1887-го. На той час імперією керував уже наступний монарх Олександр ІІІ, а в Києві урядував інший генерал-губернатор Олександр Дрентельн.

Хай там як, візит бразильського імператора-мандрівника мав стосунок до появи в центрі Києва прекрасного парку, який за два роки святкуватиме своє 130-ліття. Можна було б навіть в одному з куточків парку встановити невеличку скульптурку Педру ІІ з пояснювальним текстом. У такий спосіб вдалося б розповісти киянам і гостям міста про маловідому, але цікаву сторінку історії української столиці.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

fourteen − twelve =