На Житомирщині збереглися екзотичні залишки прадавнього моря

Володимир Ільченко

Зі шкільних підручників ми пам’ятаємо, що колись на наших землях панував океан Тетіс. Євразійський материк лежав далі на схід, а всю сучасну Європу, зокрема й Україну, населяли морські істоти. На пошуки слідів створінь, які борознили морські простори України сто мільйонів років тому вирушила експедиція з чотирьох осіб, з-поміж них автор цих рядків

Загублений світ

Місцем пошуку обрано кар’єр у селищі Гранітне (кар’єр, як неважко здогадатися, теж гранітний) Малинського району на Житомирщині.

Кар’єр № 3 нагадує амфітеатр для велетів: глибоченна яма з ярусами, які по спіралі спускаються на саме дно.

– Шукати треба у відвалах, – каже один із членів експедиції еколог Олексій Гаца, який бував тут разів п’ятнадцять. – Глибина залягання решток морської живності – від двох до п’яти метрів. Тому на дні кар’єру нам нічого робити.

 Під час експедиції. Кар’єр у селищі Гранітному
Під час експедиції. Кар’єр у селищі Гранітному

По краю прірви від центрального заїзду, заваленого брилами граніту, пробираємося на правий фланг. Однак варто було пройти нам якихось метрів двісті, як перед нами вигулькнула парочка охоронців на велосипедах.

– Хто ви такі та що тут робите? – суворо запитав один із них.

– Тут ходити не можна, – додав другий. – Через годину – вибух, тож забирайтеся геть.

– Ми шукаємо акулячі зуби, – спробував пояснити я. – Щоправда, жодного ще не знайшли…

Охоронець перевів погляд під колеса велосипеда.

– Такі зуби? – підняв він щось зі стежки.

– Авжеж! – вигукнув я, схопивши гострий, зчорнілий від «карієсу» часу зуб.

Охоронці врешті навіть дозволили подивитися на вибух («Тільки близько не підходьте»).

Вибух, який допомагає роздовбати гранітну твердиню, було заплановано на 18:00.

! Z_02

Поки ми розбиралися з охороною, Олексій Гаца часу не гаяв. Його лопатка, як вудка досвідченого рибалки, – не знає промаху. Тут копнув – конкреція (скам’янілі рештки органічного походження), там копнув – захована в крейдяному міні-саркофазі мушля, конусоподібний амоніт.

Ми нерішуче тицяємо паличками в порослий хвощем пісок, але поки що безуспішно. Раптом чую за спиною рик радості (мабуть, так кричали динозаври, коли знаходили поживу).

! Z_05

Це учасник нашої експедиції журналіст Василь Біленко знайшов зуба.

І зуба не простого, як зауважив Гаца, а зміїного. Він належав допотопній морській гадині, яка звивалася в океанічних просторах у пошуках своїх жертв.

– Акулячі зуби мають майже правильну трикутну форму, – пояснює еколог, – а цей витягнутий і трішки зігнутий.
Якщо добре придивитися, у ньому можна розгледіти слід від каналу для отрути.

Мені від заздрощів аж дух забило. Я негайно кинувся вивертати землю, у якій Василь розкопав стоматологічні рештки рептилії.

І, як виявилося, недаремно. У тому місці ми розкопали зо два десятки акулячих трикутничків і навіть кілька шлункових зубів, якими перетирають їжу морські скати.

Solidarnist 22 2016 print-8

Трохи далі на краю прірви під керівництвом Гаци наша експедиція розкопала рештки інших представників стародавнього світу – гастропод та брахіопод, якими так і кишіла 60–70 мільйонів років тому ця місцевість.

Острів зміїний

Поки ми вгризаємося в піщані відвали, ретельно відділяючи рештки антропогенного походження (як-от: гумові підошви, шматки битого скла, целофанові пакети) від залишків прадавньої морської фауни, пан Гаца допомагає відтворити в нашій бурхливій уяві образ того немислимо далекого світу.

Отже, Малинський район, 65 мільйонів років тому…
Тут, як і майже по всій Україні, від краю до краю розкинулось море. Вода й повітря однаково теплі – 20–23 градуси цілий рік (тепер би так!).

Дихати важкувато (багато вуглекислоти), але не смертельно: людина, мабуть, вижила б. Море мілке, яскраві водорості забарвлюють його в усі кольори веселки.

Але тут, під Малином, – мілина. Малини тоді не було, зате коралів – більш як у сучасному Червоному морі.

Дуже ймовірно, що в крейдяному періоді (136–64 мільйони років тому) тут утворився острівець. Океанічні хвилі розмірено накочувалися й розбивалися об коралові сплетіння.

У місцевих водах ширяли акули, морські скати (нині на кар’єрі теж багато скатів, тільки зовсім не морських), змії. Їх було так багато, що якби тоді жили люди, вони, мабуть, назвали б цей острів зміїним.

samye-svirepye-morskie-dinozavry-3

На небі, у морі й на суші панували рептилії. Наземні динозаври в Україні жили в районі Донецького кряжу, можливо, на островах Українського кристалічного щита (правобережна смуга вздовж Дніпра завширшки 250 км).

У крейдяний період з’явилася найжорстокіша тварина всіх часів і народів – тиранозавр, яка завдяки могутнім щелепам та здатності бігати на двох кінцівках тиранила все суще на землі.

Великий вибух

Звідки взявся цей могильник морських тварин на українському Поліссі? Можливо, він формувався протягом багатьох мільйонів років: вода приносила сюди рештки живих організмів, які відкладалися й накопичувалися, поки існувала мілина.

! Z_20

Але, за даними вчених, вік знайдених поблизу Малина кісток приблизно однаковий, і залягають вони в одній товщі ґрунту, а не розкидані по різних шарах, які відповідають різним історичним епохам.

Найімовірніше, могильник морських мешканців утворився в період завершення мезозою, того найтрагічнішого в історії життя на планеті моменту, коли вимерла більш як половина живих створінь, насамперед – динозаври.

Сьогодні наука знайшла відповідь на питання, що тоді сталося. Це був неймовірної сили вибух.

64 мільйони років тому на Землю в районі сучасного півострова Юкатан, у Мексиці, упав велетенський метеорит – астероїд – діаметром 15 км, унаслідок чого в повітря здійнялися мільйони тонн пилу, який закрив собою Сонце.

Через таку завісу протягом багатьох місяців проміння не потрапляло на поверхню океану та суші й настало велике похолодання (на десятки градусів), так звана метеоритна зима – така сама, яка настала б у разі ядерної війни.

Тварини, а також чимало рослин гинули від холоду, отруєння газами й кислотами та від голоду. Тоді весь світ покрився трупами живих істот, що вимерли назавжди.

Час робив свою справу. Морські течії прибивали рештки тіл до берега, виносили на мілину, де вони розкладалися чи з’їдалися тими, хто зумів пристосуватися до нових, суворіших умов.

Напевне, малинське кладовище – одне з таких місць.
Далі настала епоха кайнозою. Море з території нинішньої України відступило, і від нього майже не залишилося сліду.

Зуби акул та морських динозаврів за десятки мільйонів років скам’яніли (сполуки кремнію замінили вуглецеві та кальцієві), і лежать вони собі між корінням дубів та сосен аж поки їх не потривожить ківш екскаватора.

Я спробував перенестися в далеке минуле, аби уявити ту жахливу катастрофу, той космічний вибух, що прозвучав набатом для мільярдів живих істот…

! Z_04

Ось до неба підіймається величезний стовп сірого пилу, розростається, як атомний гриб. Земля двигтить, реве, стугонить. Навсібіч розлітаються брили каміння. Вісімнадцята година.

– Устиг!

Це фотокореспондент Дмитро Гавриш устиг зафіксувати на знімку вибух, яким на кар’єрі розбивають гранітні поклади. Той самий, про який нас попереджали охоронці.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

four + 3 =