Велоподорожі в усьому світі з року в рік стають все більше популярними. Не винятком тут є і Україна та наші близькі сусіди-поляки. Спекотний серпень цього року не став на заваді подорожі, про яку мріялось вже майже рік, тільки-но почули про грандіозний проект Green Velo – східний велосипедний шлях у Польщі
Сергій Підмогильний, голова Української асоціації активного та екологічного туризму
Мрії збуваються, тож між народженням ідеї поїхати і її втіленням пройшло всього два тижні. Цікаво було пізнати Польщу з велосипеда, а також побачити, як поляки зуміли реалізувати грандіозний проект у такі стислі строки.
Одразу зазначу, що дістатися на Green Velo з України дуже легко і швидко, адже шлях проходить досить близько від україно-польського кордону, перетнувши який за годину-дві ви вже можете бути на Green Velo. Наша подорож проходила двома воєводствами – Люблінським та Підлясським і розпочалася знайомством з чудовим «ідеальним» містом Замость.
Ренесансна забудова цього міста-фортеці і особливо ринку з його ратушею та кольоровими кам’яницями з аркадами – гарний початок для вражень від Польщі. Палац в Клеменсові біля Замостя був місцем старту нашої велосипедної частини і головної мети поїздки. Тут нас привітно зустріли організатори і одразу вразили новенькими сучасними зеленими велосипедами, забрендованими у кольори шляху. До речі, брендування і маркетинг побудовані надзвичайно вміло і справляють враження.
До слова сказати – про Green Velo підготовлено понад 2 млн. видів друкованих матеріалів різними мовами, зокрема, українською. Ми також їх отримали – по кожному з п’яти воєводств окрема карта.
В супроводі двох велогідів місцевого туристичного агентства, яке нами опікувалось, ми подорожували протягом чотирьох днів. З гідами-поляками було дуже цікаво, оскільки бачили по маршруту багато туристичних об’єктів. Але рівень інформаційного забезпечення Green Velo та його ознакування зроблені на «відмінно», і без гіда можна легко подорожувати не лише в групі, а й самостійно – практично кожен поворот позначений, і заблукати тут просто нереально. Все читабельне і зрозуміле.
Окрім друкованих карт, можна було дістати необхідну інформацію з електронних, а також мобільних ресурсів.
Перший день ми завершили оглядом старовинного містечка Краснистав. Після цього в готелі чекала смачна вечеря і презентація Green Velo від його ініціаторів.
Другий день припав на ділянку вздовж Західного Бугу поряд з польсько-білоруським кордоном. Історично так склалося, що ця частина Польщі з давніх-давен була заселена українцями і білорусами, тому кількість православного і греко-католицького населення сягає у регіоні близько 30%. Вражає кількість храмів цих конфесій, а також українська або російська мови у богослужіннях і написах. Для туристів з-за кордону, та й навіть для самих поляків цей регіон становить певну екзотику у мові, культурі, архітектурі.
Сподобалось тут і нам. Ми проїжджали біля старого і величного православного монастиря у Яблонці, костьолу у Кодені, монахи якого виготовляють місцевий продукт – смачний лікувальний сироп із кульбаби.
Час від часу ми зупинялися у МОРах – місцях обслуговування роверистів, які є на всьому шляху Green Velo. Тут є набір мінімально необхідного сервісу для відпочинку і ночівлі. На одному з таких місць була також орнітологічна вежа для спостереження за птахами. Одним словом, у відповідних місцях все зроблено для зручності туристів.
Одна з причин створення шляху Green Vеlo – це прагнення не тільки показати туристам красу східної Польщі, а дати поштовх розвитку сфери послуг і туризму в першу чергу, стимулювати місцеве підприємництво і дати людям з місцевих сіл додаткові можливості для заробітку.
Наприкінці велодня завітали у село Заборек, де нас зустрів вказівник «Кінець Світу». Це був справді глухий закуток Польщі, завдяки зусиллям місцевого фермера перетворений у кількадесят гектарів чудового скансену, у якому нас нагодували смачними традиційними стравами регіону Підляшшя. Причому трапеза відбувалася у відновленій споруді старої плебанії (будинку священика з ХІХ ст.).
До речі, господар розповів, що за день перед нами тут гостював хтось із «The Rolling Stones».
Завершенням цього дня стали відвідини державного конезаводу в Янові, який вирощує елітну породу арабських коней. За тиждень до нашого візиту тут на аукціоні продали рекордно дорогого коня за 1 млн. 400 тис. євро.
Вхід сюди безкоштовний для всіх, а прогулянки приємні, адже і територія велика, і коней можна погодувати, і подивитись на тренування та стрімкий біг цих граційних тварин. Ну, а нам навіть пощастило побувати у старих історичних стайнях, яким по сто-двісті років, і побачити зблизька елітних коників цього заводу.
Прокрутивши декілька кілометрів третього дня, ми зупинилися в Грабарці, яка відома серед паломників Святою Горою. Її особливість – розташування на вершині гори довкола православного монастиря тисяч хрестів, які століттями сюди привозять паломники. Це справляє неабияке враження.
А ми, попивши свяченої водички, рушили далі, тепер рівнинним шляхом, через ліси до місцевості Хайнувка. Тут почалася наша екологічна і природнича частина шляху – територія Біловезької Пущі, яку більшість знає як домівку зубрів. І їх тут справді багато. Частину Пущі займає Біловезький національний природний парк, де живе кілька сотень зубрів і, як виявилось, концентрація науковців у парку найбільша у всій Польщі.
Спершу коротка екскурсія по старій частині парку, де знаходиться адміністрація, музей, де працюють науковці, а далі нас чекала зустріч із зубрами та іншими представниками поліської фауни.
Під вечір колеса наших зелених велосипедів перетинали густий ліс Пущі. Тільки побувавши у ній, розумієш цей термін. Цей ліс зовсім не схожий ані на українське Полісся, ані на карпатські ліси, та й не на грабові ліси Поділля. Він дуже своєрідний, густий, темний і непролазний. Може, саме тому зубрам тут добре живеться.
Наш день закінчувався. Пізно увечері вже відпочивали у комфортному готелі, а на ранок нас чекало знайомство з курортним та історичним містечком Супрасль, з його неймовірно красивим фортифікованим монастирем, потім палац у Білостоці, який називають польським Версалем, та й саме місто, попри його чисельність, затишне і комфортне. Ну а далі – дорога додому із думками про те, як швидко пролетів час у подорожі.
Green Velo i ровер – це не тільки крутити педалі. Це ще й знайомство з місцевими селами і містечками. З традиційною культурою, архітектурою, з місцевими людьми. Дорога часом проходила повз поля та сади, і ми не завжди могли втриматися, щоб не скубнути фрукти і ягоди, або просто не помилуватися краєвидами.
Рух тут досить безпечний, і це є однією з умов його створення – дороги і місця без насиченого трафіку. Саме тому пересування на велосипедах тут приносить задоволення та цілком придатне для пересування в групах, ну і звісно ж, для подорожей сімей з дітьми.
