Валерія Велика, фото Олена Зеленко

Наша мандрівка пройшла в рамках проекту під назвою “Дніпровський пором”, який об’єднав прикордонні містечка Білорусії та України з цікавими туристичними об’єктами, інфраструктурою, екскурсійним маршрутом по міжмузейному простору Гомельщини та Чернігівщини.

У Білорісі склалося враження, що я потрапила у Радянський Союз. Вулиці Ілліча, Радянська, Чапаєва, Партизанська, пам’ятники Леніну у кожному містечку відкинули мене у далекі 70-80-ті роки. На дорогах та узбіччях чисто, жодного разу на вулицях міст я не побачила сміття.

Машини гальмують ще за 10 метрів від пішохідного переходу, помітивши вас біля нього, а люди ходять лише на “зелений” та виключно по “зебрі” навіть у селах.

У готелях штраф за паління 500 рублів (100$ – 210 рублів) або є спеціальна кімната.

Рівень середньої зарплатні у великих містах – 400-500 рублів. Працівники автомобільного заводу “БілАЗ” отримують 1200 р.

Продукти трохи дорожчі, а шоколад під маркою “Спартак” дуже смачний та недорогий. По дорозі ми бачили багато загонів для корів, Білорусь випускає “Савушкін продукт” – молочну продукцію, яка йде на експорт.

У кожному кафе є драники з картоплі, одним таким драником з м’ясом можна пообідати, настільки він великий. Їх в основному замовляють чоловіки, а для жінок трохи менші, з грибами.

До речі, гривні міняти на рублі в Білорусі не вигідно, низький курс, тож беріть з собою валюту або банківську картку.

Кордон Україна-Білорусь ми проходили через пропускний пункт Славутич-Комарин. Комаринський перехід можна перетнути на машині, автобусі або пішки 3 км через міст над Дніпром.

Доки ми чекали своєї черги, нам розповіли цікаву історію. На переході на мосту зламався автобус з групою художників. Це нейтральна територія. І, доки водій 4 години ремонтував транспорт, художниики не розгубилися, дістали мольберти, краски, пензлі та намалювали етюди з чудовими краєвидами Дніпра.

Гомель

“Го-го-мель”, – кричали у давнину з берега городяни, попереджаючи кораблі про мілину. Ця версія назви міста Гомель більш подобається місцевим жителям, але дослідники вважають, що назва міста пішла від назви народності, що жила тут чи від назви річечки Гомєюк, що впадає в річку Сож поряд з історичним центром міста.

Сьогодні Гомель друге по населенню місто Білорусі після Мінська – 535 тисяч жителів. Окраса мистапалацово-парковий ансамбль Румянцевих-Паскевичів – це історичне місце, пам’ятка архітектури Гомеля другої половини XVIII – середини XIX століть.

Увагу привертає чудовий палац, побудований за наказом російського полководця графа Румянцева-Задунайського. Це саме йому подарувала тоді ще невеличке місто Гомель імператриця Катерина II, як вона написала – “для розваги”. Будівництво парку і палацу тривало 15 років.

Після революції палац конфіскували, а колекцію старовинних предметів передали музею – це картини, скульптури, воєнні трофеї, речі полководців та інше.

Сьогодні парк розділений Лебединим ставком на дві частини – південну  і північну.

А біля річки Сож можна побачити бронзову скульптуру “Човняр” у вигляді чоловіка в човні, а поруч з ним сидить рись. Скульптура символізує першого гомельчанина, який приплив у ці місця. А рись – це символ Гомеля і вона зображена на гербі міста.

Вітка, Річиця, Лоєв, Брагін

Наша подорож тривала маленькими містечками Білорусі Гомельського району. Що ж цікавого можна в них побачити?

Вітка. Місто Вітка або Вєтка  на річці Сож було засноване в 1685 році старовірами – біженцями з Росії. Тут утворився центр старообрядства, а у XVIII ст. сформувалися особливості техніки іконопису («вітківська ікона») і оформлення рукописної книги, виникла школа вітківського різьблення по дереву.

Річиця. На правому березі Дніпра розташоване місто Річиця (від слова річка). Перша згадка про місто була ще в 1213 р., а наприкінці XIV ст. містом правив великий литовський князь Вітовт, який збудував тут замок із соснового дерева. Замок простояв більше за 200 років, але був спалений козаками. Сьогодні на його місці стоїть дитячий майданчик.

Річицю можна сміливо назвати містом нафти. У 1964 р. біля міста знайшли велике родовище нафти, але вистачило його лише на 10 років. Зараз родовище перестало фонтанувати, але ще в 2017 р. працювало 87 свердловин. Геологи шукають нове нафтове “море”.

У Річиці є музей нафти під відкритим небом, де стоїть бурова техніка. Екскурсії на бурові вишки дуже популярні. Всі об’єкти нафтомаршруту режимні, працює служба безпеки. Туристам проводять інструктаж, одягають спецодяг, показують розробку і видобуток нафти, а у кінці туру урочисто посвячують у нафтовики.

Лоєв. У 1943 р. в ході Другої світової війни на річці Дніпро між СРСР та Німеччиною пройшла одна з наймасштабніших і найкривавіших воєнних операцій світової історії – битва за Дніпро. Лінія фронту простягнулася на 1400 км через багато міст та селищ, в тому числі і через Лоєв, загинуло 2 мільйони людей з обох сторін, вода у Дніпрі була червона від крові.

На згадку про цю подію у Лоєві відкрили музей Битви за Дніпро з майданчиком бойової техніки та Алею Героїв, поставили 24-метровий обеліск на честь загиблих.

Сьогодні у Лоєві на середині Дніпра проходить кордон, на протилежному березі видно Україну, найближче село – Кам’янка. До 90-х років тут снували «ракети», за 2 години можна було дістатися Києва, купити знаменитий київський торт, погуляти містом та повернутися назад.

Брагін. Містечко лежить на берегах річки Брагінка. За документами біля Брагіна був замок Вишневецьких, але де саме він був не доведено. В лісі біля річки знайшли залишки стіни, можливо це стіна замку. Ми відвідали місцевий історичний музей, де представлені артефакти археології, етнографічні матеріали, живопис та один з осколків метеорита на ім’я Брагін, знайдений на території району.

А ще Брагінський район сумно відомий як найбільш постраждалий в результаті аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року. 52 населених пункти були відселені внаслідок радіоактивного забруднення.

З Білорусі ми подалися на Чернігівщину.

Чернігів на Десні – саме те місто, в якому хочеться жити, настільки тут затишно, гарно, компактно, чисто.

Ми пройшли Красною (від слова “красивий”) площею до П’ятницької церкви, де залишився камінь старої кладки, гладкий, відполірований руками людей.

За легендою, якщо прикласти до нього ліву руку, загадати бажання, воно обов’язково збудеться. За церквою стоїть пам’ятник Б. Хмельницькому, коли його встановлювали, то чиновники довго сперечалися як його встановити – обличчям до церкви чи до горкому партії.

Ми відвідали Дитинець (Вал), Болдині гори, Антонієві печери, Чернігівський історичний музей – найстаріший та найбагатший музей України. В музеї зберігаються унікальні знахідки з Княжої гори та скарб чернігівських гривень доби Київської Русі, стародруки, рукописні книги, вишивка, кераміка, прикраси, зброя, макет Мезинської стоянки з щелепою та бивнем мамонта.

Далі за планом у нас було побачення з прекрасним! Художньому музею ім. Г. Галагана 35 років, а деяким картинам вже по 200 років.

Їх почав збирати ще сам Григорій Галаган – ватажок дворянства Чернігівської губернії, у залі виставлені портрети восьми поколінь його сім’ї.

А нам сподобалась картина “Мандрівні музиканти. Концерт” 1626 р., на якій зображені старовинні інструменти – спінет (різновид клавесина) і лютня, а в центральній частині дівчина з великими руками.

Виявляється, спочатку митець намалював чоловіка, а потім переробив його на дівчину. До речі, це єдина в Україні картина Гендріка Янса Тербрюггена, інші знаходяться в Європі.

Чотири місяці тому у музей прийшов новий директор Юрий Ткач і придумав доповнювати екскурсії інтерактивними елементами – театралізованими, співочими, музичними.

Нас запросили до зали, де знаходились різні картини-портрети, посадили на стільці та роздали конверти з цікавими ігровими квестами. Мені дістався портрет жінки, яку треба було  відшукати на картинах, подрузі – знайти за описом елемент одягу на картині. Такий захоплюючий квест для дорослих!

За поїздку висловлюємо подяку – Гомельській філії громадської організації “Білоруський зелений хрест” та асоціації журналістів “Туристичний прес-клуб України”

 

 

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

one + eleven =