Олена Максименко

Фото автора

Їхати своїм ходом, змішатися з натовпом, відчути країну кінчиками пальців, вловити на мить її пульс, гармонійно вписатися у її жовтогарячий ландшафт – бодай на кілька днів. Ночувати у найдешевших готелях, їздити громадським транспортом, розпитувати дорогу у випадкових перехожих, пити каву з кардамоном на якійсь загубленій вуличці. Такою була моя мандрівка до Йорданії.

На узбережжі

Ми були в Акабі саме на Новий рік. Новорічна Акаба ззовні мало відрізняється від Акаби звичайної. Просто тому, що свято тут, здається, не вщухає – життя триває за мотивами Гемінгвея. Новий рік відзначають, проте – без звичних для європейців атрибутів: тут тобі ні ялинок, ні дідів з торбами подарунків, ані «джінгл белз». Святкову атмосферу створює Червоне море, яке межує із морем нічних вогнів і музики. Живуть своїм життям гамірні ґенделики та «шиша-бари» – заклади, де можна курити кальян, традиційну для місцевого люду забаву, солодку і медитативну, що подекуди поєднується з переглядом футбольних матчів – аналогом українського поєднання «пиво-футбол».

00 IMG_1922

Втім, «шишу» можна курити і просто неба – для цього у дбайливих власників напоготові пуфики, коцики, матраци і пластикові крісла – на будь-який смак. Дорогами ганяють автівки і радісно сигналять (втім, сигналять тут постійно – не лише з нагоди Нового року). З вікон стирчать по пояс люди, найсміливіші видираються на дахи. Дехто вбраний у клоунське чи просто химерне вбрання.

«Happy New Year» – лунає звідусіль, незнайомці на вулицях не шкодують привітань одне одному. Вулиці й берег переповнені групками людей усіх вікових категорій – знайти місцину, аби приземлитися й собі біля води зі свічкою та імпровізованим пікніком виявилося непростим завданням. Рівно опівночі починає стріляти салютом спеціальна гармата, встановлена на узбережжі. Стрілянина триває близько години, під барвистим від спалахів небом неможливо говорити, відображення феєрверку пускає стрілки і на водній поверхні, створюючи суцільну какофонію звуків і блискіток. Відчуття хмільне й химерне. Підсилюють його дітлахи й коти, що гасають узбережжям.

Вранці біля берега дрейфують різнокаліберні кораблики, катамарани та рибальські човни і можна здійснити морську прогулянку.

Море – основна складова свята, саме заради нього більшість мандрівників їдуть до Акаби. «Там на небі тільки й розмов, що про море», – чомусь згадую цю фразу з фільму «Достукатися до небес». Його температура не опускається нижче позначки 22 градуси навіть взимку. Щоправда, скупатися тут о цій порі не так вже й просто і дешеві надувні круги, маски та інше знаряддя сумно припадає пилом на ятках. По-перше, дме потужний холодний вітер. І друга причина – на загальних пляжах тут надзвичайно людно, хоча майже ніхто не купається. А якщо й купаються – то чоловіки, чомусь у футболках та шортах.

Дівчатам європейської зовнішності і так не дають проходу на вулицях постійними привітаннями та запитаннями, тож роздягтися до купальника і піти серед цього натовпу у воду ми не наважуємося. Знову-таки, це не питання безпеки: йорданці миролюбні і позитивні, остраху, що тут можуть скривдити, немає. Йдеться виключно про надмірну увагу і особистий простір. Тому автівкою вирушаємо на Південний пляж, де майже безлюдно. Вода тепла, але пориви безжального вітру роблять вихід з води не дуже приємним. Рушник і термос із чаєм дещо полегшують нам процес повернення на сушу.

Охочим також пропонують занурення на глибину з аквалангом й інструктором, або ж просто оренду масок і ластів. Світ коралів та строкатих риб – це ще одна, окрема Акаба.

Місто

Йорданія ще п’ять тисяч років тому займала одну з ключових позицій на шляхах караванів до Азії, Африки та Європи – це було сумнівним благом для мирного населення, проте безперечно вигідним для економіки та культури. Адже чого-чого, а спокою на таких маршрутах сподіватися годі. Еліни, фараони, візантійці, араби, турки, а також загадкові племена набатеїв – хто тільки не лишив тут свого сліду. Акаба у цьому сенсі вагоміша тим, що має єдиний у королівстві порт. Звідси найближче до кордону з Ізраїлем.

Старовинна фортеця, відома як Форт Мамлюка, – зведена хрестоносцями, потім була перебудована одним із останніх мамлюкських султанів – Кансухом аль-Гаурі. Фортеця служила базою для караван-сараїв, а також місцем, де могли спинитися паломники на шляху до Мекки.

Після падіння мамлюків Акаба перейшла до Османської імперії, і лише на початку минулого сторіччя місто було підкорене арабськими військами і стало частиною Йорданії. Саме в Акабі наприкінці Першої світової розміщувався штаб Лоуренса Аравійського – британського дипломата, археолога, письменника і розвідника, який допоміг організувати повстання арабів проти Туреччини.

Також можна пройтися вулицями (точніше, їх контурами) давнього міста Айла. Колоритні руїни, де нині ведуться археологічні розкопки, за біблійними переказами, застали ще царя Соломона. Сама Акаба свого часу називалася «Акаба Айла», що в перекладі означало «Прохід Айли» – через перехрестя ключових торговельних шляхів, на якому опинилося місто. Добіблійні, християнські та мусульманські періоди нашаровуються один на одного, нагадуючи, втім, що ніщо не вічне під сонцем – найнеприступніші фортеці рано чи пізно стають руїнами, відгородженими стрічкою від надто допитливих туристів…

00 DSC_7653

Окремі райони Акаби – це суцільний шопінг. Сувенірні крамнички, відкриті кнайпи (вулична їжа тут особливо смачна й демократична за ціною), ятки з одягом та взуттям, спеції, сотні сортів горіхів, олії, вироби з каменю й металу. А вишиті червоним по чорному автентичні сорочки часом нагадують наші вишиванки. Класичне місцеве мистецтво – малюнки різнокольоровим піском. Пляшки та слоїки усіх калібрів із пустельними пейзажами, верблюдами чи написами «Йорданія» продаються на кожному кроці, також майстри можуть намалювати піском портрет або написати на замовлення ім’я. Інше традиційне мистецтво – це мозаїки. Звісно ж, сучасні мозаїки дещо відійшли від середньовічного канону, суттєво зменшившись, часом до розмірів сувенірних магнітиків і тарілок, проте самі сюжети зображень лишилися.

Найпоширеніші серед них такі фундаментальні символи, як дерева або риби. Окрім класичної техніки – наклеювання натурального каміння на поверхню, – підприємливі майстри навчилися робити спрощену, дешевшу версію зі шматків фарбованого гіпсу. Важить такий виріб значно менше.

Ми бачили одну крамничку, яка підтримує феміністичні рухи в Йорданії. Кошти, виручені з торгівлі тут, стануть у нагоді в боротьбі жінок за свої права.

Компактні доглянуті городи серед міста в тіні пальм додають затишку і наочно свідчать: редиска й зелень, що лежить на ятках, не імпортовані, а справді свіжі і натуральні.

Туристична галузь є основним прибутком для населення. Скажімо, чоловік, що має власну «чайну» або сувенірну крамницю, може паралельно працювати у місцевому туристичному центрі, а також мати приватний стоматологічний кабінет. І такі несподівані поєднання тут є майже трендом. Туризм є свого роду золотою жилою, і майже всіх, хто намагається утриматися на плаву, неминуче зносить туди.

00 DSC_7571

Відвідали ми й бідні райони, нетуристичні вулички, куди ніколи не заведуть гіди та екскурсійні маршрути. Тут чужинець – явище дивне й непересічне, тож уваги привертає значно більше, аніж на центральних «вулицях-маркетах». Житла тут здебільшого бідні, частково збудовані із підручних матеріалів. Втім, трапляються й вельми затишні оселі. Із садів визирають мандаринові дерева. Діти бігають зграйками по дорогах (асфальту тут нема) і ганяють м’яча просто на проїжджій частині. Часом це відбувається на крутих схилах, і втримати м’яч на рівні видається вищим пілотажем. Тут можуть покликати в гості на каву або чай, або ж малеча може добровільно вишикуватися перед камерою для спільного фото. Щоправда, іноді за це можуть попросити один динар…

Пустеля

Пустелі займають більшу частину площі королівства. Проте королевою усіх пустель, поза сумнівом, є Ваді-Рам, що перекладається як Місячна долина. Вона ж Марс у картині «Червона планета» і декорації деяких сюжетів «Зоряних воєн», «Марсіанина», «Трансформерів», «Лоуренса Аравійського» та інших фільмів. Вона – основне джерело води для всієї Йорданії. А ще – пам’ятка, включена у список спадщини ЮНЕСКО.

Природні джерела в скелях роблять клімат Ваді-Раму менш суворим, аніж в інших пустелях, а флору – багатшою.

00 DSC_7765

Гості, що бажають переночувати в пустелі, можуть оселитися у готелі, в шатрі або ж обрати незвичний варіант – ночівлю просто неба у супроводі провідників-бедуїнів, із заходом сонця, шалено-зоряним небом і вечерею на багатті. Ми обрали такий варіант!

Попри те, що температура в пустелі вночі о зимовій порі падає ледь не до нуля, ця ночівля виявилася найтеплішою з усіх, проведених у різних точках Йорданії: бедуїни – майстри виживання в природних умовах і знають, як забезпечити тепло і затишок. А от у міських будівлях центральне опалення відсутнє, тож часом з рота йде пара, і доводиться натягати на себе усі свої речі.

На пустелю краще виділити більше часу, бодай кілька днів. І справа навіть не в кількості історичних та природних пам’яток, яких тут чимало. Пустеля – це особливий простір. Місце, де стирається відчуття часу, де хочеться завмерти, як ящірка на скелі. Відчуття єдності зі світом, таке забуте, вертається і ти почуваєшся тут живим, як ніколи.

Як і в інших пустелях, у Ваді-Рамі мешкають племена бедуїнів, вірних традиціям кочового життя. Бедуїни – відмінні провідники і охоче супроводжують гостей, вони гостинні й привітні, з ними можна лишитися на кілька місяців за волонтера, аби ближче познайомитися з особливостями життя у пустелі. Проте водночас їх спільноти є досить закритими, те, що покажуть чужинцям,– буде лише верхівкою айсбергу.

Поліція у неформальних розмовах говорить про те, що серед бедуїнів квітне торгівля зброєю, та й самі вони признаються – рушниця тут є в кожній хаті. Щонайменше одна.
00 DSC_8107

Але основною діяльністю, як і сотні років тому, лишається скотарство. У розпорядженні родини нашого провідника Мохмеда – 30 голів верблюдів та ще скількись десятків нубійських кіз і овець. І за тутешніми мірками такі статки вважаються досить скромними…

Навесні тварини дають молоко, яке продають у чистому вигляді або ж пускають на сир. В хід іде також хутро.

Бедуїни, як і йорданці взагалі, живуть великими родинами. У Мохмеда нещодавно народився брат – 11-та дитина в сім’ї. Багатожонство тут хоча й дозволене законом, проте давно не практикується – економічно нерентабельно, адже кожна дружина потребує окремого житла, ще й на певній відстані від жител інших дружин. «інакше вони не уживуться», – із сумом констатує наш провідник. Не менш гостро стоїть питання приданого – за кожну дружину треба давати верблюдів.

«Мій дідо мав чотири дружини! – говорить Мохмед. – Я б теж хотів, але де там…»

Юнак розповідає, що раніше пару для дитини обирали батьки, і побачитись вперше наречені могли аж на сватанні. Але зараз усе інакше – інтернет та соціальні мережі внесли свої корективи у патріархальні традиції…

Уряд країни вирішив взяти під контроль бедуїнів. Для цього заснував селище з інфраструктурою – лікарнею, школою та всім необхідним. Більшість бедуїнів Ваді-Раму осіли саме там. Проте, як сказав Мохмед, це вже не справжні бедуїни. Справжні живуть серед пісків. Себе він називає майже справжнім.

Він не знає художньої літератури і не дивиться серіалів, але читає регулярно Коран. «Я черпаю мудрість із розмов зі старими людьми, – говорить він, – та ще з народних пісень – вони містять багато правди».

Мохмед двічі приймав у себе іноземців на тривалий час – у рамках міжнародної волонтерської програми. Люди приїздили і допомагали по господарству, а Мохмед, своєю чергою, знайомив їх із пустелею. Півроку в нього мешкав австралійський вчитель англійської – саме він навчив Мохмеда говорити вільно і грамотно. А також – американська письменниця і акторка. Він каже – практика приймати у себе іноземців стала досить поширеною у селі.

Дівчатка і хлопці у бедуїнському селищі навчаються окремо, причому хлопці з першого класу проходять військову підготовку.

Взимку в пустелі випадають дощі. Вода збирається в скелях, де утворилися природні резервуари, і потім водоспадами виривається назовні, перетворюючи дороги на річки. Тоді, за словами Мохмеда, бедуїни ганяють на джипах, змагаючись, здолає автівка стихію чи потоне.

Опади диктують міграції тих бедуїнів, що досі живуть серед пісків.

00 DSC_7864

Джипи, до слова, тут здебільшого без номерів – бедуїнам дозволено купувати дешеві вживані автівки, але використовувати їх вони можуть виключно у межах пустелі.

Пустеля береже таємниці петрогліфів та письмен на камені, більшість яких досі не розгадана. Тут також зберігається каплиця набатеїв, віком щонайменше 2000 років. Із давніми письменами межують письмена сучасні, залишені туристами.

У пустелі можна з’їхати на борді з крутого схилу дюни, можна пити крижану воду з джерела Шеллали, можна гладити верблюдів біля водопою, обладнаного свого часу Лоуренсом Аравійським, або ж проїхатися верхи на величних і дужих кораблях пустель, можна видиратися на скелі або ж занурювати долоні у піски – на межі, де сходяться біла й червона дюни. Але понад усе хотітиметься мовчати. Не ворушитися і слухати пустелю. Вбирати в себе її силу, на десять років уперед.

Рай кавомана

Кава по-йорданськи, як на мене, заслуговує на окремий розділ репортажу та окреме місце у серці. По-перше, вона тут всюди натуральна і заварна. Жодної розчинної бурди!

По-друге, вона завжди з кардамоном. У міжміських автобусах, на заправках і вокзалах. Хоч би куди вас занесло, кава буде заварна, густа, солодка і з кардамоном.

00 DSC_7671

Мелють каву тут кількох різних ступенів обсмаження та одразу ж зі стручками кардамону. Навіть купуючи упаковку меленої кави, зважайте, що вона містить цю спецію.

Тоді як в Україні всюди стоять кавові автомати, в Йорданії смагляві, білозубі, усміхнені майстри вправно пересувають крихітні турки, доводячи напій до кипіння по кілька разів. Така собі побутова магія. Взяти на вулиці запашний трунок та випити його на березі моря – це казка.

За авіаквитки до Йорданії дякуємо авікомпанії UM Air

www.umair.com.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

3 × 4 =