Євген Рафаловський, фото Євгена Рафаловського та Володимира Ільченка 

Прибуття

Для самостійних подорожей Йорданія, мабуть, одна з найбільш сприятливих країн Близького Сходу. З рюкзаком і наметом можна відвідати Петру, а заодно податися в пустелю, до Мертвого та Червоного морів. У моїй подорожі основним пунктом була Петра – одне з найзагадковіших міст на Землі.

Подібні до нього лише Мачу Пікчу в Андах і Анкгор в джунглях Камбоджі. Так уже склалося, що саме Петра стала сьомим з побачених мною семи чудес світу. Також я збирався побувати в пустелі Ваді-Рам, де знімали фільм «Марсіанин». А ще я хотів поплавати з маскою та трубкою у морському парку Акаби, де є затонулі судна і навіть танк, а рифів – пірнати не перепірнати!

До Йорданії я зібрався з наметом, країна ж не дешева! Але виявилося, дружина проти: не в джунглі їдемо, вимагаю, мовляв, комфортного проживання. Що робити, довелося поступитися. Це рішення збільшило загальний бюджет нашої тижневої подорожі в Йорданію з 400 до 550 доларів на кожного.

Узагалі половина бюджету пішла на переліт Київ–Амман–Київ та Jordan Pass. Але я рекомендую перед вильотом купити саме Jordan Pass – єдиний туристичний квиток Йорданії. Економите істотно не лише на візі та вході в Петру. Для вас відкриті майже 40 музеїв по всій країні. Це новинка, квиток можна без проблем замовити і оплатити через Інтернет.

jordan-389

Отже, першим пунктом нашої подорожі була Петра. Але ми прилетіли в Амман пізно, в результаті їхати на таксі в Ваді Мусу за 100 доларів нам не хотілося. Вигідно брати машину на чотирьох, це по 25 доларів, але попутників теж знайти не вдалося. Рейсовий автобус в Петру з Аммана ходить тільки один і тільки зранку о 6:30 в Петру і назад з Петри в Амман о 17:00. У будь-якому випадку нам довелося їхати ночувати в Амман.

У готелі почався «разводняк», в якому таксист брав активну участь. Ми торгувалися, в результаті ціна з 40 динарів (1 динар – 1,41 долара) спустилася до 30 динарів. Але була і альтернативна пропозиція – місцеві хлопчики, років по 13–14 , запропонували апартаменти за 25 динарів – 3 санвузли і 6 кімнат!

На пропозицію дітей ми погодилися, підкупило, що у одного з них мама українка. І ось приватний сектор, навколо одні вілли і посольства. Ми переночували, ключ вранці поклали під килимок і пішли. У підсумку вирішили ще заощадити і в Петру поїхали на маршрутці за 5 динарів.

Правда, довго пояснювали таксисту, що нам потрібна саме маршрутка, а не автобус. Пара маршруток в Петру в першій половині дня відходять по мірі заповнення. Ось тільки знайти місце їхнього старту без сторонньої допомоги непросто.

Декілька слів про Ваді-Мусу. Хостелів та готельчиків у місті повно, середня ціна за двомісний номер 25 динарів. У номері телевізор, кондиціонер, ванна. Харчуватися краще не в готелі, а в місті, там вечеря на двох в середньому коштує 12–15 динарів. А в магазинах можна накупити продуктів та взяти їх з собою в Петру.

Відкриття Петри

Отже Петра! Відкрив її справжнісінький Індіана Джонс – швейцарський мандрівник 28-річний Йоганн Людвіг Буркхардт. Він прийняв ім’я Ібрагім-ібн-Абдаллах і, видаючи себе за мусульманського купця, удосконалював мову і вчив напам’ять Коран. Нам зараз податися в подорож на Схід в рази простіше. Що вже говорити про Петру, двісті років тому бедуїни могли просто вбити чужинця. Легенди про скарби Петри сягали далеко за її межі, і екскурсії сюди були справою дуже небезпечною!

rotation-of-jordan-100

У 1812 році Буркхардт вперше побачив величні руїни Петри. Ось що він написав у своєму щоденнику: «Несподівано ущелина відкрилася. Від яскравого світла я на хвилину заплющив очі, а коли розплющив – від побаченого у мене перехопило подих … Переді мною височів вирубаний в скелі древній храм. Я немов у фантастичному сні рушив до нього».

Ми прибули в Ваді-Мусу, кинули речі в готелі, номер в якому коштував 25 динарів – близько 20 доларів, – і тут же гайнули в Петру. У Ваді-Мусі пейзаж уже не такий понурий, око милують невеликі гори, за якими ховається знамените місто набатеїв.

Квитки в Петру перевіряють двічі, а далі близько кілометра потрібно пройти до знаменитої ущелини Сик; в середньому ширина її 3–5 метрів, а висота скель близько 80. Високі і вигнуті стіни створюють химерну гру світла і тіні. Ідеш по каньйону Сик, і його фарби просто вражають уяву.

За 10 років своїх подорожей я нарешті побачив Петру! Це неможливо описати, коли з ущелини Сик бачиш храм Ель-Хазне – Скарбницю висотою 40 метрів і 25 метрів завширшки. Храм вирубаний у рожевій скелі! Колись жителі Петри – набатеї жили за рахунок збору данини і мита з торгових караванів, що проходили цими землями та сполучали Європу, Азію і Африку. Це і дозволило набатеям зібрати свої казкові багатства, які не давали спокою багатьом європейським та арабським авантюристам і шукачам скарбів.

jordan-398

З тієї пори на всесвітньовідомому символі Петри – Ель-Хазне залишилися численні сліди від куль. Бедуїни вважали, що якщо влучити в потрібне місце, то на них проллється золотий дощ. Цілком можливо, що фантастичні скарби ще заховані десь в руїнах Петри. Адже ніхто ніколи не бачив, щоб з міста вивозили цінності. Дух цього місця якнайкраще переданий у фільмі Спілберга «Індіана Джонс і останній хрестовий похід». До Ель-Хазне ведуть кілька доріг, а також і гірських стежок.

Саме на них можна легко уявити себе першовідкривачем. Для фотографів: верхні точки зйомки Ель-Хазне та в цілому і Петри вельми цікаві. Тільки майте на увазі: найкращий час для фотозйомки Ель-Хазне між 9.30 і 10.30 ранку. Сонячні промені ковзають по храму упродовж години, а потім сонце тут більше не з’явиться. Сходження займає приблизно 40 хвилин, вранці підніматися ще не так спекотно.

Охорона ганяє тих, хто намагається піднятися на скелю навпроти Ель-Хазне. Тому потрібно йти далі по головній дорозі, проминути амфітеатр на чотири тисячі місць. А навпроти амфітеатру почнеться розкішний комплекс Царських гробниць: Палацова гробниця, Коринфська гробниця, Шовкова та інші. Розташовані вони великим півколом, усього їх 10–12, за останньою з гробниць вирубані в скелі сходи. Це і є шлях наверх.

img_3659

У перший день я не фотографував Ель-Хазне, бо не застав сонце. Просто сів і насолоджувався величчю храму. Визначив кращі точки для зйомки Петри і вже наступного дня ними і пройшовся.

Одним з головних архітектурних елементів Петри є вирубаний в скелі на вершині кручі монастир Ель-Дейр. Це величезний храм шириною близько 50 м і висотою більше 45 м, саме він був головним у набатеїв. Адже вони вважали, що в ньому є гробниця їхнього бога Душара. Більшість туристів у Петрі якраз не відвідують храм Ель-Дейр, більш відомий як монастир. Знаходиться він на горі Джебел.

По суті, це найдальша точка в Петрі, до якої не так легко дістатися. На додачу потрібно здійснити сходження, що триває 30–45 хвилин! З вершини гори поруч з храмом Ель-Дейр можна побачити гору Джебел-Харун з білою мечеттю на вершині – це і є усипальниця Аарона, брата Мойсея. Тут же в монастирі найкраще спостерігати захід сонця. Червоні гори в променях призахідного сонця, звук дзвіночків на козах, бедуїни повертаються в табір на мулах чи віслюках, скрізь відчувається пряний дух Сходу.

Піщана буря і риби в танку

Маршрутка Ваді-Мусу – Ваді-Рам ходить раз на день, вранці. Ми якраз мали намір добу провести в пустелі. Їхали в пустелю, згадуючи фільм «Марсіанин», щось подібне й побачили. Розгулялася потужна піщана буря, але якщо у фільмі екіпаж змотався з Марса, то ми просто прийняли рішення скасувати нашу висадку на червоні піски Ваді Рам. Нехай буря вщухне, пісок осяде, тоді й повернемося. Вийшли на трасі, без проблем зупинили маршрутку до Акаби, заплатили три динари за двох і поїхали.

tank-akaba

В Акабі спека, і це незважаючи на щільну завісу з піску, – сонця не було видно. Новий готель біля вокзалу на двох коштував 25 динарів без сніданку. Але з усіма зручностями.
Сходили пообідали на базарі в Акабі з місцевими, дуже смачно. Хумус дуже смачний, порції колосальні. Далі ми намагалися розпитати персонал готелю, як нам потрапити до Морського заповідника Акаби. Є маршрутка, ходить на громадський пляж зранку і увечері повертається, ще можна добиратися на таксі. Ціна в однин бік 7 динарів, а туди всього 12–13 кілометрів, але через порт, промзону пішки не пройдеш. І як знайти ті найзнаменитіші місця для пірнання?

Можна зануриться до затонулого вантажного судна «Сідар Прайд», яке лежить на глибинах від 10 до 28 метрів. Колись цей корабель ходив під грецьким прапором. Пізніше був переданий як подарунок принцу Йорданії.

 

Постаріле судно передали дайверам Акаби, і вони затопили «Сідар Прайд» за 150 метрів від берега. Побачити, де лежить корабель, нескладно: над водою в цьому місці встановлено спеціальний буй.

Судно давно обросло товстим шаром коралів, поруч з ним можна побачити сімейства крилаток і риб-янголів, окунів, барракуд та інших морських мешканців. Оскільки корабель лежить на невеликій глибині, занурюватися тут дозволено і початківцям-дайверам.

Рифи Акаби тягнутися на 7–10 кілометрів уздовж узбережжя. Тут невимовне розмаїття коралів і рибок. Акаба пишається одними з найкращих у світі умовами для підводного плавання і своїм Королівським дайвінг-клубом.

Але нас цікавили рифи Акаби, які можна досліджувати без занурень з аквалангом, тобто безкоштовно! Маючи маску і трубку, які привезли з собою, ми збирались відшукати так звані Японські сади і затоплений танк М41 «Вокер Бульдог».

Увечері в готелі вивчали в Інтернеті карту рифів морського заповідника Акаби. Там вказано більше двадцяти рифів, але все схематично.

У результаті розібралися, що риф Японські сади знаходиться навпроти готелю Bedouin Garden Village. Там звичайний громадський пляж, і, як виявилося, дійсно, одне з кращих місць Акаби для сноркелінгу та дайвингу.

Наступного дня на пляжі я розпитав рятувальників, які стежили за дітьми, про затоплений танк. І ті вказали на буйок, за п’ять метрів від якого на дні лежить танк. Через п’ять хвилин я вже пірнав біля затопленого танка. Військова машина без двигуна спеціально була затоплена для дайверів в кінці 90-х.

Танк ще не надто обріс коралами, але його мешканців це не бентежить, така «хатина» в їх розпорядженні; дрібних рибок тут повно, зручно ховатися: ледь що – і вони в танку. Глибина тут невелика, близько 5–6 метрів, так що сноркелінг біля танка «Вокер Бульдог» дуже гарний.

gopr0419-mp4_snapshot_00-10_2016-03-20_12-39-34 gopr0429-mp4_snapshot_00-03_2016-03-20_12-35-52

Недалеко від танка риф різко йде вниз, сноркелінг на таких глибинах неможливий, тут мешкають восьминоги, кальмари, краби, кажуть, і акулу побачити можна.
Сноркелінгу в Акабі ми присвятили два дні, і весь цей час небо було затягнуте піщаним пилом.

Місцеві казали, що якщо піде дощ, побачимо небо, але дощу не було, і ми змушені були відмовитися від поїздки в пустелю Ваді-Рам.

img_3496 img_3502

Після Акаби ми побували в місті Мадаба, на Мертвому морі, викупалися в гарячих джерелах.

Але пригоди на цьому не закінчуються, я вже знаю маршрут моєї наступної поїздки до Йорданії. Пустеля Ваді-Рам і каньйон Ваді-Хаса!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

three + ten =