Оксана Лігостова, фото автора

«Тепер я знаю, ким хочу бути, – заявив мій американський онук.
– Я буду ковалем».
Навряд чи його батьки у Нью-Йорку зрадіють такому вибору, але малого можна зрозуміти. Не кожному семирічному хлопчику випадає щастя викувати своїми власними руками справжній залізний наконечник для стріли. Майстер-клас коваля у парку «Київська Русь» під Обуховом коштував недешево, але виявився того вартим

1_3_%d0%ba%d0%b8%d1%97%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d1%80%d1%83%d1%81%d1%8c

У передмісті стародавнього Києва, відтвореного у парку в натуральну величину, ми застрягли надовго. Дивилися виставу кінних каскадерів, стріляли з лука по солом’яних мішенях, ліпили глечики на гончарному крузі, викарбували монетку з тризубом князя Володимира, намалювали тату запахущою хною… Роздумували навіть, чи не повчитися ткати полотно з кропиви, як це було заведено у древніх слов’ян. До коваля добрели вже під вечір. А коли закінчився одногодинний майстер-клас і ми вийшли з кузні, тримаючи на травинках іще гарячі трофеї – підкову та наконечник – побачили, що в парку майже не залишилося відвідувачів. А ми ж іще не були в самому місті, за оборонними валами! Не встигли скупатись у лісовому озері!

«Давай завтра приїдемо сюди знову!», – канючить дітлашня. Е, ні. На завтра у нас заплановані інші пригоди.

Я не бачила малих цілий рік. І ось тепер у нашому розпорядженні два тижні. Намагаюсь влаштувати їм феєричні київські канікули і попутно закохати в Україну.
Я готувалася до їх приїзду довго і в процесі зробила і для себе купу відкриттів. Розвідала, наприклад, в околицях Києва чудові місця для купання. Шукала в Інтернеті списки найкращих басейнів та пляжів, а тоді сама вирушала на деякі з інспекцією.

5_5_%d0%bb%d1%96%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%b1%d0%b0%d0%b7%d0%b0

Тепер знаю, що гарно провести спекотний день можна у «Двох бобрах» на 26-му кілометрі Житомирської траси. А на базі відпочинку «Лісова», яка трохи далі від столиці – в селі Глібівка на Київському морі – варто заночувати. Там дорого, але ми шиконули й зняли двоповерховий будиночок на ніч.

5_3_%d0%bb%d1%96%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%b1%d0%b0%d0%b7%d0%b0

Малі казились у відкритих басейнах, гасали на роликах затишною територією поміж сосен, просили: «А можна ми залишимося ще?» А я з цікавістю позирала на публіку – схоже, тутешні завсідники не надто переймаються ціною в 2 тисячі гривень за добу і винаймають будиночки на місяць а, може, і на ціле літо.

5_4_%d0%bb%d1%96%d1%81%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%b1%d0%b0%d0%b7%d0%b0

Ми зітхали, прощаючись з басейнами, соснами і Київським морем. Але тужили недовго. Бо по дорозі назад до Києва, на цій же Вишгородській трасі, у селі Демидові, на нас чекала інша радість. «12 місяців», Зоопарк щасливих тварин. Мушу сказати, усі ці плямисті гієни, жирафи та білі леви насправді справляють враження задоволених життям. Розгулюють просторими чистими вольєрами. Хочуть – сидять удома, хочуть – ідуть надвір. Їдять смаколики з рук відвідувачів. Звісно, це не джунглі і не справжня свобода. Але й не понура тюрма, як у старому київському зоопарку.

14064160_1270145789676971_4701435095172500342_n

У «12 місяцях» дотепно вирішили проблему, відому відвідувачам усіх зоопарків, коли тварини ховаються десь в глибині вольєрів і їх не роздивишся зблизька. Тут до огорожі кожної клітки приварили металеву трубу, куди можна опустити для звірів ласощі, які продаються поруч. Отож величезні бурі ведмеді, бешкетні мавпочки, красені бенгальські тигри товчуться просто у вас перед носом, нетерпляче чмихають в трубу: ну давай уже, кидай смачненьке!

a627499bc493ef858754f114aa22e4e6

Все гаразд в організаторів зоопарку і з почуттям гумору. Серед кліток для приматів тут розмістили одну з написом: «Людина розумна». Можна зайти всередину, присісти на канапу, вкриту білим простирадлом. Або сфотографуватись, ухопившись за пруття огорожі й удаючи «гомо сапієнса» в ролі експоната. Відвідувачі зупиняються, регочуть, позують для селфі.

2_3_%d0%b7%d0%be%d0%be%d0%bf%d0%b0%d1%80%d0%ba

У «Парку щасливих тварин» ми досиділи аж до закриття. Тут є що робити, крім роздивлятися й годувати тварин. Можна покататись на верблюді. Потусуватися в загончику разом із звірятами-дитинчатами. Або піти поплавати у відкритий басейн із джакузі, що з’явився на території зоопарку цього року.

Вечірні години тут найкомфортніші. Рідішає юрба відвідувачів. І сонце пече вже не так, як удень (адже парк зовсім новий, висаджені деревця ще не дають затінку). А коли спадають сутінки, на вежах казкового Діснеївського замку (в ресторані якого ми удень смачно пообідали) спалахують різнокольорові ліхтарики…

Маю доповнення до свого плану розваг. «Чи ти вже була з дітьми в Кукулабії?», – написав мені знайомий і кинув лінк. Це може бути цікаво. Кукурудзяне поле, а в ньому вирізаний лабіринт. Куку-лабі-я. На території Столичного ринку, не треба навіть виїжджати з Києва.

4_1_%d0%ba%d1%83%d0%ba%d1%83%d0%bb%d0%b0%d0%b1%d1%96%d1%8f

Наступного дня, вирушаючи на пошуки Кукулабії, я спершу засумнівалася, чи це добра ідея. Гамірне місто, Окружна дорога, спека. Але ось нарешті вказівник до нового Агропарку розваг. Ми з’їхали вбік із траси, купили вхідні квитки і зайшли в стіну кукурудзи… Неначе впали в кролячу нору. Задзеркалля. Тиша, кругом кукурудза шелестить, хмарки пливуть над головою.

4_4_%d0%ba%d1%83%d0%ba%d1%83%d0%bb%d0%b0%d0%b1%d1%96%d1%8f

Ну і що далі? У нас в руках – карта лабіринту. Його протяжність – аж 6 кілометрів! Нам порадили взяти з собою по пляшці води й орієнтуватися по верхівках тополь, що бовваніють вдалині. Дали про всяк випадок номер телефона – мовляв, дзвоніть, якщо загубитесь.

Ідемо стежкою в кукурудзі. Поворот, іще поворот. Де ми тепер? Хто зна. До речі, це не просто лабіринт, це квест. Треба знайти позначені на карті таблички і відповісти на вказані там запитання. Якщо знайдемо всі й дамо правильні відповіді – буде нам приз. А ось і перша табличка. «З насіння якої рослини отримують пшоно?» Уявлення не маю. Доведеться трошки схитрувати. Дістаю айфон, заходжу в Інтернет. «Просо!» – підказую малим, і вони вписують відповідь у кросворд.

У нас прокидається азарт. «Знайдемо всі запитання!» – кричить малеча. Але це виявляється не так просто. Поле величезне, лабіринт хитромудрий. Ми наче йдемо вперед, а насправді тупцяємо на місці, кружляємо колами. Часом по дорозі зустрічаємо «конкурентів», які зосереджено вивчають карту й сперечаються про напрямок…
Поблукавши ще у кукурудзі та знайшовши кілька табличок, здаємось. Стомилися. Аж надто спекотний сьогодні день.

Пізніше, сидячи в холодочку біля входу в лабіринт, їмо морозиво і розмовляємо про те, як гарно було б провести тут для моїх Софії чи Ніколаса наступний день народження. Розбитися з гостями на команди, влаштувати змагання. А мої малі нью-йорківці раптом зізнаються, що ніколи раніше не бачили, як росте кукурудза…

Я вже навіть не пригадаю, де ми були і що бачили за ці два тижні. Каталися катером по Дніпру, блукали зі свічкою підземеллями Звіринецьких печер, палили на дачі багаття біля річки і рахували зорі.

З погодою щастило. А от сьогодні раптом від самого ранку – дощ і небо в нудних хмарах. Але я ж готувалася, я знаю, що ми робитимем. Ми поїдемо у Бровари, до Аквапарку.

10

Сама я там не була, але знайомі радили. І, як обіцяє сайт, тут увесь рік спекотна погода: вода +31, повітря +32.

Отож беремо рушники, купальники – і вперед. На вході до комплексу малі прилипають носами до скляних вітрин. По цей бік – холодний дощ і калюжі. По той – тропіки, водяні гірки, утіхи нон-стоп. «Хочемо туди!», – волають у два голоси.

ОК, спочатку я намагаюся бути розважливою. З цієї гірки з’їдемо, але давайте усі разом, утрьох. Довго розпитуємо в обслуги, що та як, чи довга ця гірка, і в який саме басейн веде, і що як закрутить, і що як переверне. Але з’їхавши перший раз, уже не можемо зупинитись. А ще оця гірка, «Цунамі», де треба пірнути у закриту трубу! А ще ота, «Космічний водоворот», де в кінці спуску тебе розкручує дзиґою і випльовує в найглибший басейн!

Ми зрештою підкорили усі – крім однієї найекстремальнішої з виду, де треба спускатися вертикально, під кутом 90 градусів.

Тепер їсти! В аквапарку це окремий атракціон, бо суші чи піцу можна замовити, просто сидячи на стільчику у теплому басейні. Ну що, поїли і додому? Куди там, малечу не відтягнеш від гірок. Підкріпившись, вони знов побігли по надувні матраци і знову стали в чергу на «Змійку», а тоді на «Віраж», а потім на «Мультислайд». А ще ж тут є басейн зі штучними хвилями!

Аквапарк ми залишали одними з останніх. «Не можу повірити, що сьогодні ми цілий день купалися, – каже онучка, позираючи з вікна автівки на змерзлих перехожих під парасолями. – Можна, будь ласка, ми завтра приїдемо сюди знову?»
«Ти забула? – відповідаю. – Вам завтра їхати додому. Наші київські канікули закінчились».
«Краще б ти цього не казала», – промовив онук.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

10 + 7 =