3000 кілометрів на 11-метровій яхті по Середземному морю й Атлантиці

За три тижні ми пройшли від іспанської Майорки до британського Гібралтару, португальської Мадейри та іспанського Тенеріфе

Маршрут переходу

Василь Біленко
Фото Богдана Бродовського, Олександри Шанської, Андрія Гінкула, Олени Бондарчук, Олени Зуйкової, Олега Шевирьова, Василя Біленка

Навіщо все це? Цікаво перевірити себе. Особисто я ніколи три тижні на яхті не був. Комусь потрібен океан, щоб вирішити свої внутрішні проблеми. Хтось повівся на слова Гібралтар і Атлантика…

Восени іспанський чартерний флот переходить з середземномор’я на Канари. Там узимку – високий сезон
Восени іспанський чартерний флот переходить з середземномор’я на Канари. Там узимку – високий сезон

Подорож розділили на два етапи: перший – тиждень Майорка-Малага, другий – два тижні Малага-Канари.
Отож, перший етап, дві яхти, два екіпажі і тиждень плавання.

Хоча перший тиждень і проходив уздовж узбережжя, він повністю відрізнявся від тижневих круїзів по Хорватії чи Греції.

Насамперед темпом. За сім днів – одна ночівля на якорі поблизу острова Ібіца і одна доба в порту Картахени. Решта – безперервний рух на південний захід. Із частими купаннями в 22-25 градусній воді, на ходу і на якорі. Біля Ібіци, Аліканте, Альмерії і Малаги.

У кінці жовтня температура води біля берегів Іспанії – 20-25 градуси
У кінці жовтня температура води
біля берегів Іспанії – 20-25 градуси

Зміною картинки на горизонті: гори лисі і порослі, безкрайні пляжі і густозаселені міста.

Монітор GPS: проходимо нульовий меридіан
Монітор GPS: проходимо нульовий меридіан

Зміною півкулі: неподалік міста Аліканте ми перемістилися із східної півкулі в Західну, перетнувши нульовий (Грінвіцький) меридіан.
Увесь тиждень (кінець жовтня – початок листопада) була гарна сонячна й тепла погода.

Екіпажі обмінюються вином
Екіпажі обмінюються вином

Що запам’яталося найбільше на першому етапі?

Невеликий шторм по дорозі на Картахену. Парило зранку, по радіо попереджали про зливи і грози. І під вечір прогноз справдився: вітер задув, з неба полилися тонни води (на щастя, теплої), з моря з’явилася висока і коротка хвиля.

Починається ж...а
Починається ж…а

Стрімко вечоріє, і вже нічого не видно навколо. Лише безкінечні нитки блискавок впиваються у воду, освітлюючи море на долі секунди. Дивно, що жодна з них не влучає у 16-метрову алюмінієву щоглу. Більше у морі немає нічого високого, хіба щогла сусідньої яхти, вогні якої блимають у пітьмі.

Чергова хвиля з такою силою б’є в лівий борт, що я падаю, а яхта мало не перекидається.

Важко маневрувати, бо небезпеки не видно.
Увесь мокрий від зливи і хвиль, але і морська, і дощова вода теплі.

Близько першої години ночі стаємо в центрі Картахени. Тут тиша і спокій, а про бурхливе море нагадує лише мокрий одяг.

– Я думав, що це був мій останній день! – ділиться спогадами хлопець із сусідньої яхти.

«Шторми рідко доставляють нам приємні відчуття – якщо не рахувати деякого збудження на початку шторму і радості після його завершення. Між цими двома подіями час буває наповнений тривогою і втомою, але, подобається нам це чи ні, штормова погода періодично випадає на долю кожного яхтсмена», – так писав відомий англійський мореплавець Адлард Колс у книжці «Під парусом у шторм».

День народження на яхті
День народження на яхті

А ще запам’яталося святкування дня народження Юлі з сусідньої яхти. Вона та її подружка одягають опівдні вечірні сукні, і, як досвідчені моделі, позують перед численними камерами, націленими на них з обох яхт. А потім – кульмінація – стрибають одягнені у воду!

Найцікавіше місто – Картахена. Можливо тому, що найбажаніше (через шторм). Старовинні будинки, сучасні тротуари, і все чисте, немов вилизане.

У Картахені
У Картахені

Абсолютно не відповідає іміджу брудного портового міста. Ресторан на ресторані, якісна іспанська їжа, середній чек – 20 євро.

Біля наших яхт в Картахені зустріли земляків-заробітчан. Угледівши українські прапори і номер ТЕ (Tenerife) на борту, вони «безпомилково» визначають: «У вас яхта з тернопільськими номерами!».

Яхта з "тернопільськими" номерами в Картахені
Яхта з “тернопільськими” номерами в Картахені

Уночі на сусідню яхту пробрався негр. Капітан вчасно прокинувся й прогнав африканця, який встиг прихопити пакет із косметикою та нижньою білизною.

Яхти з висоти 8 метрів
Яхти з висоти 8 метрів

Найважчий момент – завершення першого тижня плавання. Команди, до яких тільки-но звик, повертаються додому. «Я теж хочу додому!» – ниє в грудях. Але подорож продовжується.

Другий етап. Зміна екіпажів, на нашій яхті четверо, на сусідній також. Спочатку 60-мильний перехід Бельнамадена (це біля Малаги) – Гібралтар.

Миль за 15-20 до Гібралтарської протоки стаємо свідками дива: вітер, як і раніше, зустрічний, а хвиля враз зникла, море «вирівнялося» і стало абсолютно гладеньким. Почався приплив, спричинив течію, яка й «вирівняла» море.

Скеля Гібралтар. Під нею – злітна смуга, через яку проходить автомобільна дорога. На задньому плані – Марокко, Африка
Скеля Гібралтар. Під нею – злітна смуга, через яку проходить автомобільна дорога. На задньому плані – Марокко, Африка

Стаємо в марині іспанського міста Ла-Лінеа. Британський Гібралтар поруч, можна рукою торкнутися паркану з колючого дроту, яким обгороджений цей клаптик британської території.

Теплий ранок 4 листопада – останній на континентальній Європі. Година в кафе з wi-fi, година на закупку провізії… Потім заправка дизелем, і привіт, Атлантика!

– Дизеля сьогодні немає і не буде, – повідомляють на іспанській заправці.
– Тоді де?
– Ідіть у Гібралтар, це 10 хвилин звідси.

Ми потрапляємо в Гібралтар, щоправда, лише на заправку. Дизель тут дешевий, і це тішить.

Вітер 20-25 вузлів, бейдевінд. Яхти йдуть із креном і майже лежать на воді, швидкість – 8-9 вузлів.

Вилітаємо на судовий хід, де одне за одним виходять із Середземного моря торгові судна. Серед них затесався і британський підводний човен, прямуючи у надводному положенні кудись в Атлантику.

Поворот, міняємо галс і наближаємося до берега. Ще поворот, знову судовий хід. Стоп! Ми ж на місці ходимо!

Проти нас зустрічна течія, викликана припливом. Незважаючи на швидкість відносно води, фактично ми стоїмо на місці.

Двигуни запущені, рухаємося на захід.
Уночі проходимо маяк Тарифа, ліворуч світиться марокканський Танжер. Ось воно, найвужче місце Гібралтарської протоки.

Зранку ще видно береги, і ще є зв’язок. Опівдні на обрії лише Африка, а телефони замовкають на чотири доби

Океан увесь час різний. Спочатку сірий і непривітний.

Потім блакитніший, частіше з’являється сонце і стає все тепліше.

Хмари на горизонті створюють ілюзію далеких берегів
Хмари на горизонті створюють ілюзію близьких берегів

Навколо нічого немає – лише хмари на обрії поставали, немов гори якогось невідомого континенту.

В чому різниця між океаном і морем?

Океан сильніший. Потужний, немов живий. Навіть у штиль океан «дихає», пропускаючи через себе зиб – довгі хвилі – відлуння далеких штормів.

Озеро, а не Атлантика
Озеро, а не Атлантика. Десь між Європою і Мадейрою

Ми розраховували пройти 600 миль, що віддаляли Гібралтар від Мадейри, за 4 доби під вітрилами. Однак вітри були слабкими, за добу долали приблизно 100-120 миль, часто вмикали двигуни.

На четвертий день довелося позичати каністру солярки у сусідньої яхти.

Зараз нам позичать каністру соляри
Зараз нам позичать каністру соляри

Будь-які дії на яхті – радість. Це порушує одноманітність буття. Сюди каністра солярки, туди – пляшка віскі. Приємно і корисно!

За чотири доби бачили 5 чи 6 суден, і лише одне з них – круїзний лайнер MSC Divina – відгукнувся на наше прохання поділитися прогнозом погоди.

Сонце сходить о восьмій, о двадцятій знову темно. Нічна вахта найнеприємніша, бо, по-перше, хочеться спати, а по-друге, на ній ти сам.

– Уявляєш, сидиш тут, куняєш, і раптом ззаду хтось кладе тобі на плече бридку холодну лапу…, – з цими словами передаю вахту о третій ночі своєму напарникові.

Незабаром він будить всіх криком: летюча риба налякала його до смерті.

!! 2013-11-07 05-50-18
Летюча риба прилетіла вночі

Остання ніч була найважча. Сильний попутний вітер нагнав високу хвилю. Нічого не видно, лише щось могутнє підіймає яхту, і вона мчить уперед, аж поки не провалюється у прірву.

Піна зафарбовується у червоний (з лівого борту) та зелений (з правого) кольори навігаційних вогнів.

Усі прив’язані. Трохи страшно, відчуваєш себе відсторонено, немов дивишся кіно. Мабуть, така захисна реакція…

У голові три думки:
1. Навіщо я сюди поперся.
2. «Так завжди не буде», і, як казав Тур Хейердал, «за хмарами завжди світить сонце».
3. Не хочу побачити кормовий вогонь своєї яхти, який зникає вдалині…

Вкотре перевіряєш страхувальний пасок і видивляєшся, де ж та Мадейра.

Четверта ранку, видно маяк острова Порто-Санто, це поруч із Мадейрою. Земля! Щоправда, до Мадейри ще 60 миль.

Зранку хвиля висока, але не страшна. Яхта розганяється до 10,5 вузлів, потім гальмує в улоговинах.

Португальський прапор піднято, у хмарах перед нами – Мадейра. Біля острова вітер і хвилі вщухають. І чого було вночі переживати!

Друга година дня – ми в Фуншалі, столиці Мадейри!

Найскладніше позаду.

Місто для нас встановлює новий оціночний стандарт: це, як на Мадейрі. Смажені каштани, хлібні дерева, тротуар із мушель і морських гладеньких камінчиків. А між ними – маленькі зелені листочки. Вічна весна!

Прості формальності в поліцейському відділку (3 на 3 метри): документи на яхту і паспорти. 15 хвилин поліцай заповнює анкету, розписуюся, і ми вільні.

Доба в раю. Орендована машина, справжня мадера, дивовижні скелі й неосяжний океан, гігантські алое, + 25 біля моря і +6 на висоті 1800 метрів, куди ми чомусь попхалися…

Мис Сан Лоренцо. Мадейра
Мис Сан Лоренцо. Мадейра

Нормальні доброзичливі люди: де взяти машину, допитувалися в місцевому відділенні національної гвардії.

Тьотя «при виконанні» обдзвонила рент-кари й дала нам адресу найближчого. Поліцай в порту поцікавився, чи потрібна нам допомога, коли ми заїхали в пішохідну зону на набережній…

Таксисти, щоб економити бензин, пхають в черзі свої машини…

Хто сильніший на Мадейрі
Хто сильніший на Мадейрі

Шоста ранку, понеділок. Поліцейський відділок зачинений, повідомляти нікого, виходимо з порту і залишаємо Португалію позаду. Попереду – Іспанія, Канари. Ще трохи, 280 миль, дві доби.

Ось найважчий період. Розслабився на землі, а треба знову в океан.

Сильний вітер і хвиля роблять початок переходу екстремальним. Підвітрений борт у воді, навітрений у повітрі.

!! Photo 004

!! Photo 003
Так виглядала наша яхта на переході між Тенеріфе і Мадейрою

Хвиля з силою лупить яхту в борт. Товариш вирішив прийняти душ, та тільки намилився – вилетів кулею з санвузла, вдарився об холодильник і залетів назад.

Відкриваємо пляшку мадери, ріжемо сало і цибулю.

Немов циркові акробати, зависаючи на мить у повітрі, випиваємо напій. Бачили б нас мадейрчани – збожеволіли б.

Але всередині розливається тепло і гарний настрій.

Уночі хвиля продовжує випробовувати наше суденце на міцність. Заснути в каюті важко: яхта увесь час стогне, за тонким бортом струменить вода, черговий удар підкидає на ліжку і здається останнім…

Ділимося ранком нічними враженнями:

– Я сьогодні була морською зіркою, лежала на спині, впершись ногами в стелю, а руками у стіни. А ще боролася зі своєю валізою. Вона увесь час намагалася витіснити мене з каюти!

– А я тільки задрімав, як зрозумів, що вже лечу до протилежної стіни.

!! DSC_0857
На камбузі

Дві доби пройшли швидко. Тенеріфе, ущелина Маска, якір кидаємо вдосвіта, сніданок і купання в теплій океанській воді. Острів захищає нас від хвилі й вітру. З-за вулкану Тейде з’являється сонце, стає жарко.

Проходимо південну частину острова, марина Лас Галетас. Все! Ми прийшли!

!! IMG_0385
На Тенеріфе. Позаду – 3 тисячі кілометрів

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

12 + 19 =