Максим Горпенюк, фото автора

За час своєї великої подорожі Південною Америкою ми подолали 800 кілометрів річки Укаялі. Пливли серед джунглів, харчувалися тим, что вдавалося добути в дорозі

Почалося все, як і годиться справжнім пригодам, раптово і несподівано. За тиждень до Нового Року ми після місячних мандрів по горах спустилися в Куско. Прийшов сезон дощів, стало мокро та холодно, і з походами по Андах ми вирішили в цьому сезоні зав’язати. Хотілося сонця, тепла, багато смачних фруктів і щоб ніяких гір навколо. Заселилися в хостел, запаслися бананами, розклали карти і стали думати над подальшим маршрутом.

peru-dsc_6931
Вертеп по-перуанськи. Замість ягнят – тут тапір, броненосець та носуха

Обмеження у нас тільки одне – фінанси. Нам потрібно було через півтора місяця прибути в протилежну частину континенту, в Ріо-де-Жанейро, звідки були заздалегідь куплені квитки додому. На переліт грошей вже не залишилося – та й що потім робити півтора місяця в Ріо? І тут нам на очі потрапила Амазонка…

peru-dsc_6926 peru-dsc_6924 peru-dsc_6911

А що? Тече вона в потрібному напрямку, на схід. Навколо – ніяких гір, суцільні джунглі. Холодно нам точно не буде, голодувати теж, навряд чи доведеться – в джунглях повинні рости різноманітні екзотичні плоди, в річці, напевно, водиться сила-силенна риби. Головне – вирішити проблему з транспортом і можна рушати в дорогу. Залишивши в хостелі весь теплий гірський одяг, ми сіли на автобус в бік Амазонки. Дві доби дороги – і ми в місті Пукальпа, що на сході Перу, на березі річки Укаялі.

peru-dsc_6999

Укаялі – невелика, за тутешніми мірками, ріка. За тисячу кілометрів нижче вона зливається з рікою Мараньон і лише після цього перетворюється в Амазонку. Але навіть тут, в Пукальпі, Укаялі вражає. Вона ширша Дніпра, глибша Дніпра і швидша Дніпра. Ми ще в школі вчили на уроках географії, що Амазонка в нижній течії досягає сотні кілометрів в ширину, але я такого навіть уявити собі не можу. Укаялі для нас поки що буде цілком достатньо.

Тим більше, що потрапити на саму Амазонку по суші вже не вийде – почався сезон дощів, вода піднялася на кілька метрів, затопила джунглі, і пересуватися тепер можна тільки по річках. Залишилася одна дрібниця – знайти човна і навчитися ним керувати. Можна, звичайно, було купити квиток на пасажирський корабель – їх по кілька штук в день прямує вниз за течією, але це зовсім не наш варіант.

peru-dsc_6995

У цих краях човен є у кожного. Починаючи від малюка, що ледь навчився ходити, і закінчуючи старим дідом, який вилізти з нього без сторонньої допомоги не зможе. По озерах, затоках, протоках і притоках головної річки снують всілякі каное, барки, боти та інші плавзасоби. В очеретах уздовж берега видно затонулі залишки човнів. Значить, десь вони і виробляються. Логіка підказувала, що продаватися човни повинні безпосередньо на березі річки, інакше, як їх тягти до води?

 

peru-dsc_6955

Але де саме? Практично весь берег – це порт вкупі з базаром. Селяни вивантажують зі своїх барок банани, рибалки – ящики зі свіжою рибою, з кораблів на лісопилку возять колоди. Все це тут же продається, перевантажується в інші човни або тачки і кудись відвозиться. Одним словом, життя кипить, але човни ніде не продаються.

Спочатку ми просто блукали берегом і намагалися знайти магазин човнів або майстерню. Потім почали опитувати всіх човнярів адекватного виду – був якраз день перед Різдвом, і багато хто з них вже говорив іспанською не краще за мене. Але, так чи інакше, нас вивели на потрібну майстерню.

Поруч виднілася майже готова здоровенна барка – знак обнадійливий. Зайшли, познайомилися. Вся майстерня – двоє людей, Карлос – механік і Маріо – корабел. Спробували пояснити, чого нам треба. Як не дивно, начебто вийшло. У будь-якому разі розмова швидко перейшов на вартість.

Чоловіки сказали, що можуть зробити човна за пару днів. Вірилося погано, але інших варіантів не було взагалі. Поторгувалися, дали передоплату, отримали розписку – але, як тільки ми потиснули руки і вийшли з майстерні, з неї пролунали радісні крики. Це насторожило, але ми вирішили поки не забивати собі голову, може, майстри просто радіють, що тепер є на що пиячити увечері? Все-таки Різдво в Перу – це серйозно. За розмахом гулянь – повний аналог нашого Нового Року. Всю ніч в небо летять салюти, і на наступний день місто не поспішає прокидатися.

За два дні Маріо, зрозуміло, човна не зробив. І за три теж не зробив. Ми по кілька разів на день приходили в його майстерню, дивилися на процес і, схоже, що тільки в ці моменти він і працював. На четвертий день довелося застосувати важку психологічну зброю: ми заявили, що нікуди з його майстерні не підемо, поки човен не буде готовим. Поставили собі в тіні під навісом лавочку, сіли і почали спостерігати. Маріо лаявся, ніяковів, махав руками і закликав на допомогу сусідів, але ті лише підсміювалися. До вечора човен був готовий.

peru-dsc_7002

До того я й уявити собі не міг, що човен можна побудувати буквально на коліні. Без креслень, без вимірів, просто «на око». Інструментів у Маріо було два: сокира, щоб підтесувати дошки, і молоток, щоб забивати цвяхи. Все. Два інструменти, два дні роботи, п’ять дощок – вийшов човен, в якому ми збиралися пропливти тисячу кілометрів по бурхливій тропічній річці…

peru-dsc_7003

Наша затія здавалася все більш авантюрною, але відступати нікуди. Останні гроші були витрачені на човен та інше необхідне спорядження, починаючи з мачете і закінчуючи набором рибальських гачків.

Наступного дня, рано вранці, спустили човен на воду. Начебто тримається … Завантажили в нього речі, їжі кілограм п’ятдесят – занурився трохи, але все ще плаває. Сіли самі – занурився ще, але вода через борт не переливається, значить, можна вирушати в дорогу. Проводжати нас зібралася ціла юрба торговців, корабелів та інших мешканців порту – всім цікаво подивитися, що робитимуть з човном ці дивні білі. І ми не підвели – відразу ж влаштували аварію корабля.

Ліворуч і праворуч від нас стояло по парі барж, що прикривають верфі від течії, а між ними якраз був прохід шириною метрів двадцять, що веде до фарватеру. Потренуватися керувати човном в такій маленькій гавані ніде, тому ми сміливо повернули ніс впоперек течії і пару раз гребнули веслами в бік відкритої води. Результат виявився абсолютно несподіваним.

Варто було каное висунутися на течію, яку прикривали баржі – як ми відчули всю міць Укаялі. Оце так! На українських річках така течія буває тільки перед входом в поріг… В ніс нам вдарив потік води, розвернув човна за течією і помчав. Прямо на наступну баржу, яка стояла метрів на п’ятнадцять нижче.

Амазонські кораблі влаштовані інакше, ніж звичні нам річкові або морські. У них немає гострого носа, що розрізає воду. Вони мають форму прямокутної коробки з абсолютно плоским днищем і дуже скошеною передньою частиною. Це дозволяє не звертати уваги на колоди, що пливуть по річці, а просто перескакувати їх зверху. І до берега вони пристають легко – виповзають на нього скошеною передньою частиною. Відповідно, вода не обтікає такі кораблі по боках, а проходить під днищем. Саме це ми і усвідомили в ті кілька секунд, що нас несло на причалені баржі – потік пірнає під неї, і наше каное має всі шанси перетворитися на підводний човен.

Намагаємося вигребти на чисту воду – куди там, течія вивернула нас передом прямо на баржу, весла незвичні, човен важкий – встигли повернути його градусів на тридцять від берега, як опинилися під баржею. Пощастило, що хоча б ніс нашого човна встигли вивести за її межі, інакше б зараз писати не було про що. А так Маша, що сидить попереду, проскочила якраз під скосом залізного носа, а я встиг кинути весло і впертися в нього руками.

Думав утримати човен і проштовхнути його вперед, проте не нам змагатися з Укаялі. Злегка проштовхнути вийшло, але нас і далі засмоктувало під баржу. Через пару секунд довелося лягти на спину, сховавшись під прикриття бортів, і щосили відштовхуватися від металевої стелі, що буквально придавила зверху. Вирвалися в останню секунду. Човен уже одним бортом був під водою, мені обдерло коліна – ноги під прикриття бортів не вмістилися, але ми вирвалися! За першої нагоди вискочили на берег. Обох трясе від адреналіну, але ми живі, човен цілий, речі майже не промокли – значить, все в порядку.

Ukayali river, Peru

На тихій воді потренувалися гребти і маневрувати, добре, що гавань тут більша, ніж біля верфей. Посиділи, зібралися з думками і знову рушили в дорогу. Цього разу все пройшло набагато краще. Ми вже уявляли собі силу тутешньої течії, увійшли в неї не перпендикулярно, а під гострим кутом і відразу відгребли подалі від берега.
Вийшли на фарватер, мчимо. GPS показує швидкість 11 км на годину. Причому, це в найширшій частині русла. Що буде у вузьких місцях та ще коли підуть дощі і вода підніметься на кілька метрів – важко навіть уявити…

Ukayali river, Peru
За найменшої нагоди ми намагалися з основного русла відходити в невеликі протоки. Там менша течія, береги ближче, є можливість порибалити, милуватися пейзажем

На фарватері суцільним потоком пливуть колоди, сучки, гілки, іноді цілі дерева. Деякі знаходяться майже повністю під водою і вгадуються лише по гілках, що стирчать вгору, інші, наприклад, банани підносяться над поверхнею майже повністю, і їх видно здалеку. На колодах, що давно пливуть, вже встигла вирости трава, гриби; в джунглях все відбувається дуже швидко, такий чималий шматок площі, як напівзатоплене дерево, не може залишатися порожнім довше кількох днів.

Ukayali river, Peru

Увечері висадилися на піщаний острівець. Поставили намет, зварили вечерю, сидимо, п’ємо чай, милуємося заходом… Ось це життя! Але варто було сонцю опуститися за горизонт – прилетіли комарі. Неймовірна кількість. Щойно не було жодного – і раптом їх сотні. Кинувши все, заскакуємо в намет і задраюємось, а навколо стоїть такий комарячий дзвін, що заглушає крики птахів і пісні цикад.

Ukayali river, Peru

Тент натягнути ми не встигли, тому лежимо в повністю прозорому наметі, дивимося на зірки і танець світлячків. Головне – не торкатися до стінки, інакше в тебе відразу ж уп’ється пара десятків противних хоботків. А як зовсім стемніло, прийшли жаби. Ніколи такого не бачив. Вони обсіли наш намет з усіх боків, частина піднялася наверх і влаштували бенкет. Приємно бачити, як їдять того, хто хотів з’їсти тебе.

0000e5bb_medium

На світанку комарі зникли. Жаби пішли ще раніше, мабуть, об’їлися. Ну і ми залишили це місце. Тільки відпливли від берега, зліва пролунав якийсь несподівано сильний сплеск. Дивлюся туди – дельфіни. Один, два, багато! Виставляють з води сірі спини, дихають. Нереальне видовище. Ми гребти перестали, щоб їх не злякати, сидимо, милуємося, дрейфуємо потихеньку. Раптом дельфіни знайшли рибу, і почалося полювання. Спочатку вони неспішно пливли, а тут як почали кидатися в усіх напрямках!

day-5

Коли дельфіну в запалі погоні потрібно подихати, він не спинку з води виставляє, а весь повністю вистрибує, не знижуючи швидкості. Іноді – буквально за декілька метрів від нашого човна. Ну, звичайно, знизу човен не відрізняється від колоди, а дельфіни все життя між таких колод рибу ловлять. Хто його знає, раптом вріжеться, не вписавшись у поворот? Повеслували ми від них з усіх сил.

Це з берега цікаво дивитися на стрибаючих дельфінів, а коли тушка розміром з половину човна вилітає з води за п’ять метрів від борту, та так, що нас хвилями мало не заливає, зовсім інше враження. Відпливши від зони полювання, знову зупиняємося дивитися. Дуже красиві тварини, якщо з безпечної відстані.

Ukayali river, Peru

За тиждень ми остаточно освоїлися з життям у човні. На відміну від нормального походу, коли після важкого дня стаєш на стоянку і можеш нарешті відпочити, тут все навпаки. Зранку одна думка – швидше закінчити сніданок і завантажитися в човен. На березі потрібно ходити в застебнутій куртці і довгих штанях. Дуже жарко, але навіть в одязі тебе жеруть сотні мух і комарів. На воді можна роздягнутися, роззутися, розслабитися. Тут тихо, прохолодно і жодних комах.

Завантажившись в човен, насамперед миємо взуття, щоб з нього не стікав бруд. Потім – палубу. На ганчірки довелося пустити пару шкарпеток, але воно того варте. Під час завантаження з берега наносилась купа липкого бруду. Потім роздягаємось і перемо одяг. Кожен день. І все одно до наступного ранку він буде брудним і смердючим. І лише привівши в порядок судно і себе, беремося за весла.

Ukayali river, Peru

Увечері – все навпаки. Перед виходом на берег одягаємо повний комплект одягу. Рубати з допомогою мачете джунглі на екваторі, запакувавшись в штормовку і натягнувши на голову капюшон, дуже жарко, але інакше – з’їдять. Потім розводимо багаття, стає ще спекотніше, але трохи легше з комахами. Вітру в лісі немає взагалі, дим піднімається прямо вгору, і комарі кусають, навіть якщо сидиш біля самого вогню. Тому до багаття повертаємося спиною – захищати від комах передню частину тіла легше.
Пити чай, як правило, залазимо в намет, там можна роздягнутися і хоч трохи охолонути. Якщо пити його, не роздягнувшись, вся випита рідина відразу вийде з потом і вбереться в одяг. Загалом, перебування на березі – це постійна битва з комахами і виживання, а на воді – відпочинок і розслаблення. Там потрібно гребти, але це такі дрібниці…

Ukayali river, Peru

Дивна ситуація склалася з водою. Та, що тече в Укаялі, настільки каламутна, наскільки це для води можливо. Якщо її налити в пляшку – на дно випадає неабиякий шар сірого бруду, і після цього вода для приготування каші цілком годиться. Чай з неї такий собі, але головна проблема була у тому, що годині о дванадцятій, як правило, вітер стихає, хмари розходяться, і починається пекло. Пити хочеться постійно, і чай тут не допомагає, ми пробували його варити на пальнику прямо в човні. Випиваєш півлітра, тебе миттєво пробиває потом, вся отримана рідина випаровується, і знову хочеться пити. Рятує тільки питна вода з пляшки, яку ми намагалися добувати в прибережних селах.

Ukayali river, Peru

Побачивши село на найближчому березі, намагаємося визначити таке місце, де можна причалити на очах у місцевих жителів. Якщо вони бачать, що ми припливли на каное, а не вилізли з кущів, порозумітися набагато простіше. На пристані зазвичай байдикують рибалки, вони в курсі, що на річці часто хочеться пити.

Ціни в Перу

  • Валюта Перу – соль, курс – 3,4 соля за долар або 7,6 гривень за 1 соль
  • За човен ми віддали 500 солей (3800 грн.)
  • Мачете: 8 солей (60 грн.)
  • 5 гачків: 1 соль (7,6 грн.)
  • Банани зелені (гілка 40–50 штук): 3 соля (22 грн.)
  • Маніока – один корінь вагою 3–4 кг: 1 соль (7,6 грн.)
  • Цукор – 1 кг: 2,3 соля (17 грн.)
  • Рис – 1 кг: 2,5 солей (19 грн.)
  • Сочевиця – 1 кг: 1 соль (7,6 грн.)
  • Борошно – 1 кг: 2 соля (15 грн.)
  • Ром трирічної витримки – 1 л: 17 солей (130 грн.)
  • Ром невитриманий – 1 л: 7 солей (52 грн.)

Зовсім інше, коли раптом на кухні в якої-небудь сеньйори з’являються двоє білих з пом’ятими пластиковими пляшками і просять налити води – вона впадає в ступор. У кращому випадку посилає в магазин за газованою водою, але, як правило, просто витріщає очі і хитає головою. Їх можна зрозуміти – якби до мене в квартиру через вікно вліз негр і почав просити, скажімо, сала – я б теж впав у ступор.

Трапляється, що у великому селищі, будинків на п’ятдесят, нас ведуть до струмка, що протікає за ними, і кажуть набирати з нього. У струмку вода на порядок чистіша і смачніша річкової, і ми набираємо її для готування їжі, але сирою пити не ризикуємо.
А трапляється, що в маленькому хуторі, в якому всього десяток критих пальмою хатинок, перед кожною стирчить із землі кран з прозорою водою. В половині сіл добути води не вдається взагалі.

peru_-dsc_7347

У тих же, де воду нам дають, вона буває найрізноманітніша. З розталого льоду, який використовується для охолодження риби, дощова, джерельна, кринична (сам бачив, як її дістають відром з-під землі, але вода виходить тепла і з дивним присмаком), з водогону (який, як правило, працює тільки вночі, і в кожному будинку стоять наповнені відра з денним запасом) і вода незрозумілого походження. Остання, через наше незнання іспанської, зустрічається найчастіше.

Ukayali river, Peru

Ukayali river, Peru

З їжею ситуація дуже схожа. Купити в селах можна тільки рис і кока-колу, все інше селяни вирощують самі або добувають в джунглях. Тому купити продукти неможливо, зате можна попросити. Практично ніхто не відмовляє, і ніхто не просить грошей, бо селяни не уявляють, як можна продавати маніоку чи банани. Ось так поступово ми повністю перейшли на місцеву їжу. Зелені банани варимо, жовті – смажимо. До них як гарнір варена маніока або батат. Смажена маніока, посипана цукром – замість печива. А відвар листя коки – замість чаю.

peru-dsc_7476 peru-dsc_6990

Через три тижні, подолавши 800 кілометрів річки, ми прийшли в містечко Рекена. Могли б і далі пливти собі, але підганяв час: через кілька днів з Ріо ми повинні відлітати на батьківщину, так що довелося прискоритися. Продали човен, купили квиток на пасажирський корабель і попливли до Бразилії. Цього разу ми так і не сплавилися по Амазонці – до її формального початку від Рекени залишалося ще близько ста кілометрів. Буде чим зайнятися в наступному сезоні.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

five + twenty =