Євген Рафаловський, фото автора
Мертве море
Я перебуваю в найнижчому місці на Землі – на Мертвому морі. Взагалі-то це солоне озеро, але древнім воно здавалося морем. Зараз воно катастрофічно пересихає, і мені не хотілося б, щоб воно повторило долю Аральського моря. Адже Мертве море унікальне: у його водах концентрація солі в десять разів більша, ніж у Середземному морі. Двадцять шість життєво важливих мінералів роблять місцеву воду і грязі лікувальними.
А от якщо я здоровий і красивий, що ж, мені на Мертве море не їхати? Якраз варто їхати, обов’язково, пізнати ті неймовірні відчуття, що їх знають, мабуть, лише космонавти в умовах невагомості. Ось тільки потрібно не перестаратися, пам’ятайте, ви не в космосі, і скафандра на вас немає, а якщо вода в очі потрапить, буде боляче. А коли з води виходиш, то відчуття такі, ніби шкіру на тобі поміняли.
А ще можна грязями намазатися – це після лежання на воді улюблене заняття туристів. Не знаю навіщо, напевно, більше для приколу, зате в очах у них після цього стільки радості і щастя!
Тут тобі і китайці, і веселі італійці цілим сімейством, слов’яни, мусульмани. Останніх трохи шкода, вони, бідолахи, в одязі в солону воду лізуть. А на вихідних – євреїв повно. Приїхав зранку, до вечора вже бадьорий і повний сил, додому їдеш або на машині, а хочеш – на громадському транспорті. Програма-мінімум однозначно вдалася. І в мене також.
Печери-дзвони
Є тут ще один тип чудо-печер, називаються вони – дзвіниця. Давним-давно тут був океан. Залишки риб та іншої живності із століття в століття опускалися на дно, спресовувались, злежувалися, і коли води великого океану відступили – тут з’явилася суша, що складається з вапнякових і крейдових порід.
Пізніше ці пагорби покривалися твердішими породами, але це не зупиняло древніх каменотесів, які почали прорубувати невеликі отвори в один-два метри шириною в твердій породі і через них діставали м’який та вологий вапняк. Опісля в такому кар’єрі залишалася печера, що за формою нагадує підземний дзвін з отвором зверху.
Зараз відомо, що в цих місцях є 80 таких печер. Деякі з них з’єднані одна з одною і являють собою єдину систему. Потрапляєш всередину – і відразу дух перехоплює.
Розмір печер вражає: деякі з них досягають 25 метрів в довжину з середньою висотою в 12–15 метрів, а найбільші – до 25 метрів у висоту! Ці печери, без перебільшення, – рукотворне диво! І ти бредеш по цих підземних лабіринтах і розумієш, наскільки ж Ізраїль здатний дивувати, причому в зовсім несподіваних сферах! І скільки ще чекає дивовижних відкриттів попереду…
Кумранські скарби
У 1947 році тривало створення держави Ізраїль, але п’ятнадцятирічного підлітка-бедуїна це мало цікавило: він шукав свою козу в кам’янистій місцевість ваді Кумран, що за два кілометри від західного берега Мертвого моря. Звали підлітка Мухаммед ед-Діб на прізвисько «Вовк».
Раптом Мухаммед побачив пристойну печеру. Взяв кілька каменів і почав жбурляти їх униз, прислухаючись, чи не подасть голос перелякана тварина. Але до нього долинули лише звуки розбитого глиняного горщика. Скарб, – майнула здогадка!
Те, що він побачив, його жахливо засмутило: у горщиках не було срібла, прикрас і золота, там знаходилися шкіряні сувої із стародавнім текстом, написаним незрозумілою мовою.
Мухаммед подумав, що шкіра може стати в нагоді: з неї врешті-решт сандалії можна зробити для всієї родини. Він відніс сувої в місто Віфлеєм до шевця Кандо. Оглянувши товар, торговець погодився купити три сувої за 35 йорданських фунтів – це 2,5 долара.
Незабаром в інших печерах ваді Кумрана бедуїни продовжували знаходити старовинні сувої з написами.
Один з бедуїнів вирушив до Єрусалима в монастир Святого Марка до сирійського митрополита Афанасія. Митрополит, уважно розглянувши рукописи і нічого в них не зрозумівши, все ж вибрав чотири сувої і заплатив за них «хорошу» ціну – 50 йорданських фунтів, що становило 4 долари.
Але пригоди стародавніх рукописів тільки починалися. Митрополит Афанасій проконсультувався з американськими вченими. У 1949 році він таємно вивіз сувої в США і розмістив їх на зберігання в сейф одного з банків на Уолл-стріт. Навіщо? Та для того, щоб продати їх і збагатитися.
Митрополит розмістив в рекламному оголошенні інформацію про те, що сувій Ісаї читав «сам Ісус», тому його ціна – мільйон доларів!
У Нью-Йорку вийшов журнал «Уолл-Стріт Джорнел» з текстом про продаж стародавніх сувоїв Мертвого моря. Це оголошення випадково прочитав генерал Ігаль Ядін, колишній начальник генерального штабу армії Ізраїлю і археолог за фахом, який перебував у той час у Нью-Йорку. Зрозумівши, про що йде мова, Ядін знайшов через посередників продавця сувоїв – Афанасія. Ядіну вдалося придбати ці чотири сувої для Єрусалимського університету за 250 тисяч доларів.
Коли з’ясувався древній вік кумранських рукописів, їх унікальний характер, наукове значення і дійсна ринкова вартість, почалися посилені пошуки нових сховищ. Бедуїни племені тааміре перетворилися на плем’я археологів. Жвавий інтерес до археології живила висока плата, встановлена за рукописи: 1 фунт стерлінгів за 1 квадратний сантиметр сувою будь-якої величини.
Оскільки бедуїни вже вели пошуки колективно, то часто розрізали рукописи на дрібні шматочки і ділили їх між собою. Варто зауважити, що ці клаптики продавали за сотні, а один – навіть за тисячу фунтів стерлінгів!
Пошуки тривали. У районі Мертвого моря впродовж 30 років було обстежено понад двісті печер. У 25 з них виявилися пам’ятки матеріальної культури і рукописи. Було виявлено близько 40 тис. різної величини фрагментів на шкірі і папірусі, з текстами давньоєврейською, арамейською і грецькою мовами. Це залишки бібліотеки, що налічувала близько 100 стародавніх творів. З них тільки 11 збереглися більш-менш неушкодженими. Написані вони були між 200 роками до н.е. і 68 роком н.е. І відкриття їх стало справжньою сенсацією.
Про історію Кумрана можна писати дуже довго. Але нам пора рухатися далі. І все ж, як бути з незліченними скарбами? Де згадані в сувоях 64 скарби, де 200 тонн золота!? Кажуть, їх ніхто не знайшов, а, може, так тільки говорять? У будь-якому разі, «Мідний сувій» довжиною 2,4 м і шириною 39 см, в якому ці багатства докладно описані, продовжує зберігати таємницю…
Підземне місто
Назва національного парку Бейт-Гуврін мені нічого не говорила. Парк розташований за годину їзди від Єрусалима чи Тель-Авіва, поблизу шосе № 35.
Я вийшов з машини й озирнувся довкола: навкруги пустельна місцевість, на пагорбі видно залишки візантійської церкви Святої Анни. Підвели нас до руїн самотнього будинку, розповідають про них, ну я зовсім зажурився, стою осторонь в тіні дерева. І тут повертаюся – а моєї групи немає! Бачу льох, а з нього голоси, тільки дуже глибоко. Я поліз. Під землею таке, що важко повірити. Тут в кожному будинку підземних ходів, як у Лаврі!
Колись люди, що проживали між Єрусалимом і Газою, помітили, що місцевий крейдяний грунт легко піддається обробці, і почали будувати різні господарські приміщення та укріплення. Завдяки цьому тут з’явилося ціле підземне місто з безліччю ходів і залів, прихованих від сторонніх очей. Ці штучні печери створювалися протягом двох тисячоліть до епохи хрестових походів. Чого тут тільки немає серед господарських та ремісничих підземних приміщень: маслодавильні, водоводи і водосховища, лазні, басейни, колодязі, підземні голубники, що складалися з тисячі ніш, видовбаних у стінах печер. Це місто Мареш, одне з найдавніших міст Іудеї!
Створення підземного міста було продиктовано історичною необхідністю: місто Мареш, а пізніше Бейт-Гуврін, знаходилося на перетині торгових шляхів, за право володіння якими упродовж всього часу їх існування йшла безперервна боротьба. Та все ж підземному місту з сотнею печер вдалося проіснувати 800 років. Майже в усіх будинках міських жителів існували підземні ходи, якими можна було швидко піти у печери і сховатися там від загарбників.
На місто часто нападали. Вбитих та померлих мешканців підземного міста ховали в похоронних печерах – колумбаріях, прикрашених наскельними малюнками, схожими на фрески єгипетських пірамід. Одна з найцікавіших частин стародавнього міста – печерні поховання. Стіни цих поховань покриті наскельними малюнками, які цілком можуть зрівнятися з розписами багатьох єгипетських гробниць. Поховання з наскельними малюнками відносять до II-III століття до нашої ери, але є й такі, де наскельних малюнків до сьогоднішнього дня не залишилося. Вважається, що печерні поховання, а також частина інших печер належали сідонеям – семітському народу, що проживав в Бейт-Гуврін в III столітті до нашої ери, а самі печери були виявлені в 1902 році і реконструйовані в 1993-му.
Чим же в цих містах займалися? Та всім, чим завгодно: торгували, сіяли, збирали і переробляли оливки. У підземних будинках були олійні для виготовлення оливкової олії. У печерах було знайдено 22 преси.
Восени жителі збирали оливки і впродовж двох-трьох місяців маслинний цех працював майже цілодобово, щоб досягти максимального результату. Спершу оливки мололи жорнами, а потім цю масу клали під прес. Преси мали відповідні стоки, через які олія стікала в спеціальні заглиблення, звідки її набирали в глечики.
А ще дуже цікаво розглядати підземні колумбарії. У них розводили голубів, яких потім використовували в їжу і для священних ритуалів, а їх послідом удобрювали землю. Багато з колумбаріїв до цього були цистернами для зберігання води, що помітно по їх округлій формі. Видно, що домашні птахофабрики процвітали. Крім того, тут розташована найбільша в Ізраїлі і дуже красива печера-колумбарій. Печера викопана за 300 років до нашої ери і зроблена у формі подвійного хреста.
