Ідея поїхати в Ісландію давно висіла в повітрі. Торік ми майже вже зібралися, навіть дати призначили, але – не склалося. У поточному ж році на цей північний острів поїхали мало не всі мої знайомі. Хто раніше, хто пізніше, хто ще тільки в дорозі … Ну і наша група взяла квитки, дякуємо компанії Norwegian – одному з кращих лоукостерів Європи – за гарні тарифи. Квиток Вільнюс-Рейк’явік-Вільнюс з пересадкою в Осло обійшовся в 210 євро. А до Вільнюса з Києва дорога проста: електричка до Чернігова, автобус на Гомель, потяг на Мінськ і ще один потяг Мінськ-Вільнюс, всього близько 12-15 євро в один кінець.
Максим Горпенюк, фото автора
Купували квитки в останній момент, перед початком сезону, так що часу ні на роздуми, ні на підготовку не залишалося. Заклали на Ісландію три тижні – 15 днів піший похід по горах, тиждень на пам’ятки.
За кілька днів був намальований цікавий (судячи по карті) маршрут, а саме: старт з гейзера по імені Гейзер, потім повз водоспади Gullfoss і Haifoss, через плече вулкана Гекла, нацпарки Landmannalaugar і Þórsmörk, і врешті через вулкан Eyjafjallajökull (який п’ять років тому паралізував усі авіаперельоти над Європою) до водоспаду Skogarfoss всього близько 200 км.
Під цей маршрут оформили документи на піший похід третьої категорії складності для подачі в консульство – і власне на цьому підготовка закінчилася. Набір речей був узятий стандартний для літнього походу: куртка-пуховик, куртка-штормовка, намет міцніший, спальник тепліший, їжі на три тижні – і полетіли.
Ми взагалі завжди намагаємося подорожувати пішки. Коли проводиш два тижні один на один з природою – це абсолютно інша справа, ніж прокинутися в гестхаузі, поснідати в кафешці, проїхатися в машині – погуляти півгодини навколо цікавого об’єкта – і знову сховатися в штучну оболонку з м’якими сидіннями і кондиціонованим повітрям. І після, як мінімум, десяти років постійних подорожей по всій земній кулі я щиро думав, що готовий до всього. Тільки в цьому сезоні у нас спочатку був двотижневий лижний похід по заполярній Швеції, потім гірський похід у Сванетії, потім ще тритижневий альптабір у тій же Грузії…
Здавалося б, ну що такого може виявитися в Ісландії, до чого ми не готові? Річки переходити вбрід вміємо, по горах лазити, в тумані орієнтуватися, місце для ночівлі знайти, від звірів диких відбитися – та все вміємо. Але головним фактором в Ісландії виявилася погода. Яка поєднує дві складові: дощ і вітер.
У багатьох путівниках написано: «Якщо вам не подобається погода в Ісландії – почекайте п’ятнадцять хвилин, вона зміниться». Але це – тільки перша половина приказки, другу в путівниках не пишуть, і нам довелося з’ясовувати її на власному досвіді. Звучить вона так: «У гірший бік».
Якщо погода вам не подобається – їдьте. Як мінімум на інший край острова, а краще – на континент. Далі буде тільки гірше. Літо в Ісландії хоч і коротке, зате малосніжне. Більшість кемпінгів працює з 1 липня по 1 вересня, весь інший час погода занадто екстремальна.
Вітер, здатний підняти легкову машину і переставити її з дороги в кювет, тут не рідкість, таке трапляється кілька разів на місяць, ісландці це навіть негодою не вважають. Ось якщо вітер пересуває вантажівки – це заслуговує на увагу…
Те ж саме і з дощем. Мені доводилося потрапляти в сезон дощів у джунглях обох півкуль, і в цьому не було нічого проблемного. Промок – висох, промок – висох…
В Ісландії все інакше. Дощ, що б’є горизонтально зі швидкістю 60–80 км/год, – страшна штука. Мало того, що неможливо подивитися вперед – краплі ріжуть очі, вітер забиває подих – і ніякий захист від таких опадів не допомагає.
На другий день промокає найкраща мембрана, а будь-яка частина тіла, не захищена від вітру, буквально через чверть години замерзає до повного оніміння. На третій день втрачається сенс існування, залишається лише бажання вижити і втекти кудись з острова…
І ось після трьох днів такої погоди ми дійшли до гарячого джерела. Їх багато по дорозі зустрічалося, але лише у вигляді струменів пари, що вириваються між каменів. А тут – повноцінне гаряче озеро. І нехай повітря +5, ллє дощ, дме вітер, і немає ніякої роздягальні – ми зірвали з себе промоклий одяг, загорнули його в поліетилен і занурились в озеро. Ось це було справжньою насолодою!
Нарешті можна просто розслабитися і нічого не робити. У промерзлі руки і ноги поступово повертаються відчуття, з тіла йде холод, з голови – тривога, і залишається тільки абсолютна розслабленість і райське блаженство…
До цього озера під’їжджали джипи з туристами, люди виходили з теплих машин, залазили в теплу воду, через півгодини вилазили, витиралися і їхали – а ми продовжували грітися. Година, дві, три … Впевнений, що у нас з цими туристами залишилися абсолютно різні враження від того місця. Наступні три дні дощу, вітру і снігу під ногами пройшли набагато легше – десь глибоко всередині у кожного залишився спогад про гаряче озеро, і вже ніякий вітер не міг нас зупинити і заморозити…
А потім, після тижня дощу, вийшло сонце. Пропав туман, стих вітер. І до чого ж навколо виявляється красиво! Чорні, іскристі, абсолютно рівні вулканічні поля. Постають з них ультрасалатові гори. Бірюзове небо з дивно низькими хмарами. Кришталево-прозорі річки і сині айсберги в озерах. Але милуватися краєвидами – це потім, насамперед потрібно висушити речі. Ледве вийшло сонце – ми зупинилися на великий привал і розклали на просушку абсолютно все: спальники, запаси сухарів, одяг, намети, фотоапарати, документи…
Панянки в терміновому порядку миють голову, чоловіки голяться – і через пару годин небо знову затягує хмарами, починає накрапати дощик, але тепер нам все під силу, ми знову, як на самому початку шляху, чисті, сухі і зігріті, але тепер ще й досвідчені.
Ми знаємо, що потрібно протриматися всього тиждень, ну максимум десять днів, і знову вигляне сонце, і суворий північний острів розфарбується в усі кольори веселки, і стане видно пірнаючих в лагунах тюленів і тупиків, що пурхають в небі, і на кілька годин світ стане прекрасний і дивний. А потім знову піде дощ…
