Жанна Лаврова – успішна жінка, донедавна – головний редактор журналу «Наталі», частий гість різних світських тусовок. І на тобі – взяла й пропливла 5,5-кілометрову дистанцію на змаганні Oceanman в іспанському Бенідормі у жовтні 2017-го. При тому, що і спортом, і плаванням зокрема, ніколи серйозно не займалася. Ми поцікавилися, що відчуває людина, яка проміняла зручне офісне крісло на заплив у бурхливому морі
• Жанно, що ж раптом сталося, що ти взяла участь у такому серйозному змаганні як Oceanman?
Узимку мені трапилося у стрічці ФБ повідомлення, де пропонували перепливти Босфор. «Круто, я теж хочу, чом би й ні?» – подумала я.
Плавати любила з дитинства, хоч ніколи не вчилась, але вода – моя «рідна стихія». Та з’ясувалось, що вже запізно, що реєстрація на Босфор тривала лише один день у січні.
Я засмутилась, але команда LIVE.LOVE Swim, яка готувала плавців-аматорів до запливів, втішила, що є багато інших змагань на відкритій воді і я можу зареєструватись на найближчий – ним був іспанський Бенідорм. І фінал Oceanman – єдиний міжнародний чемпіонат світу з Open Waters, різні дистанції – від 1,5 до 10 км. Звичайно, таким новачкам, як я, пропонували починати з 1,5 км.
• А ти усвідомлювала, що це ж не сто метрів пропливти, і не двісті? Тобі не було страшно?
Ні, дистанція мене не лякала взагалі. Я була впевнена, що можу далеко і довго пливти… Та на першому ж тренуванні пояснили – що я не вмію плавати взагалі! Звісно, я була прикро вражена, коли тренер сказав, що я не плаваю, а просто «пересуваюсь по воді»… І мені захотілося навчитись плавати правильно! Зробити це так, як роблять професійні плавці, – гарно і правильно.
Тому я почала інтенсивно тренуватись, бо всі інші учасники вже плавали два роки і більше, а я приєдналась лише на початку червня. Раніше я пливла неспішно, таким собі «пляжним» брасом, коли голова над водою, виходила з басейну з гарною зачіскою, з незіпсованим макіяжем, і йшла на роботу. Тепер я приходжу, і у мене такі сліди залишаються від окулярів, від шапочки, ні зачіски, ні макіяжу, проте щастя!
• Зареєструватися на заплив у Іспанії було складно?
Заплив у Бенідормі – фінал стартів Oceanman. Наймасовіший, напружений. Повний Oceanman – 10 км, половинка – 5,5 – повернутись з острова на берег.
Ти вибираєш дистанцію і сплачуєш внесок, який залежить від довжини запливу: п’ять з половиною кілометрів – сорок євро, півтора кілометра – двадцять. Є спеціальні запливи «Elite» для професійних спортсменів, і є дистанція в десять кілометрів.
• Як відбувався сам старт?
Першими стартують ті, хто пливе десять кілометрів. Вони починають з берега, далі пливуть до острова, обпливають його і мають повернутись до берега.
Ми ж – учасники дистанції на п’ять з половиною кілометрів – стартували на годину пізніше. Нас катером привезли на острів, і там ми стартували у воду.
• Скільки було людей на тому катері, що віз вас до острова?
– Усього було двісті чоловік на дистанцію п’ять з половиною кілометрів, тож нас запускали у воду групами десь по сорок осіб.
• Тобто у вас було кілька цих катерів, ви прийшли до острова, і там вас прямо з них викидали? Чи ви самі вистрибували? Як це було?
Приходить такий великий-великий катер, з якого ти переходиш на острів, прямуєш до меншого катера, на який вже запускають по сорок осіб. Там нам давали команду, ми одночасну стрибали у воду і починали свій заплив. Таким чином вирішувалась проблема скупчення людей.
• Чоловіки і жінки разом пливуть?
Так.
• Вас супроводжували якісь рятувальники?
Так, супроводу було багато. Були хлопці на човнах, подібних до каяків, які стежили, аби ти не порушував правила, як-от: ти маєш обпливати буйки виключно в певній послідовності, не скорочуючи собі шлях.
• Що стало для тебе найбільшою несподіванкою на дистанції?
Коли я вистрибнула з катера, перше, що я побачила і що мене страшно злякало – це медузи. За островом я раптом відчула сильний біль, наче від опіку – то медуза мене вжалила в обличчя. Воно оніміло, і першу хвилину здавалось, що мене взагалі паралізувало.
• Ти пливла в окулярах?
Так, очі не постраждали. Але я свідомо відмовилась від гідрокостюма, і все обличчя, потім ще рука й нога… Я бачу, що їх там просто скупчення, тож я відпливла, як могла, і перестала розуміти, що робити далі. На брифінгу напередодні запливу нас вчили усіх цих знаків, у тому числі і прохання по допомогу. Я подумала, що дослухаюсь до своїх відчуттів, і якщо мені стане гірше, то попрошу відпочинку – я ж не знаю, що то за медузи і наскільки це може бути небезпечно. Але десь метрів за сто я відчула, що біль відходить і приходить відчуття, як після опіку – оце відчуття вже сходило десь із тиждень.
• Це ж небезпечно!
Так, це справді було небезпечно. Довго сходило оніміння, десь з добу. Потім дуже сміялась – коли вже дійшла додому, прочитала, що робити в таких випадках, а перше, що там було сказано – негайно вийдіть із води.
Тож я продовжила пливти, і коли частина дистанції була у відкритому морі, хвилі були дуже сильні, а потім, коли я вже наблизилася до бухти, стало набагато легше – мене вже не зносило. Але я хвилі люблю і мені вони не заважали, а от інші учасники скаржились – казали, їх там реально загойдувало.
• А ти відпочивала по дорозі?
Часом я переходила з кролю на брас – але брас на хвилях чомусь не працював взагалі. Навіть здавалось, що це просто якась аква-аеробіка чи ти просто воду місиш, не рухаючись вперед. Тоді я знов переходила на кріль, що давало змогу швидше долати дистанцію.
• А фініш?
Фініш був на березі. Правила такі – коли ти виходиш з води, то маєш пробігти ще двадцять метрів; з цього приводу багато людей жартували, наприклад, чому це вони мають бігти останні двадцять метрів, а бігуни свої останні пару десятків метрів не пливуть? І чудові дітлахи з команди Oceanman повісили мені на шию медаль…
• Незалежно від здобутого місця?
Незалежно, це медаль учасника і фінішера. Оголошення результатів було вже пізніше, коли вони зібрали усі чіпи і нам оголосили, хто зайняв перше, друге і третє місця.
• Скільки українців брало участь у цьому запливі?
Сімдесят! Різні люди, різні дистанції, колектив надзвичайний. Скажімо, Артур Артамонов – успішний плавець, йому лише двадцять п’ять років, але вже чемпіон України. Було кілька дівчат, які теж пливли на десять. Цікаві люди!
Я зустріла багато знайомих: Анастасію Даугале, Ніну Левчук, Наталю Ємченко… Український клуб Live.Love Swim сприймали як збірну України! І дуже важливо, коли плавці-аматори і професіонали є втіленням України.
• Про що ти думала під час запливу, крім медуз?
Медузи – то було випробування! Я думала, як подолати дистанцію… Найважча ділянка – обпливти острів по буйках. Потім, коли бачиш берег, психологічно дуже легко. Моя подруга, яка ходить на танці, часто каже: «Я взагалі відключаюсь, поки танцюю. Мені нема про що думати, бо я і танець – це одне ціле». От у мене не так однозначно: з одного боку – це медитація, а з другого – можуть спливати якісь події, картини, статті, нові сюжети. Як потік, у який потрапляєш і даєш йому нести себе.
І взагалі, плавання повністю виключає всі стреси, тож воно корисне для здоров’я; це такий вид спорту, що супроводжуватиме тебе все життя, і жодні вікові обмеження на нього не можуть вплинути.
А ще це додаткова можливість кожного місяця оновлювати свій купальник. У мене останнім часом такі шопінги стали цікавими: гідрокостюми, окуляри, лопатки, ласти – вдома тепер ціла шафа спортсменки і акваменки.
І радо ділюсь новиною, що у вересні 2018 року вперше Oceanman буде в Україні, в Одесі, і я закликаю усіх взяти участь!
Це моя мрія відсьогодні, бо мета 2018 року – перепливти Босфор
(6,8 км) у липні в Стамбулі!
