Богдан Бродовський
З Амстердама в Лондон під вітрилами. Перехід Північним морем
На двох яхтах – новеньких «баваріях» – ми вийшли з голландського міста Енхуїзен в напрямку Північного моря. Ейнхуїзен розташований на березі найбільшої в Західній Європі штучної прісної затоки – Ейсселмер. Глибина Ейсселмера – 5-6 метрів, його води використовують в основному для сільгосппотреб. Від Північного моря прісноводне море відділене дамбою завширшки метрів 60.
Ми пройшли шлюзи і перейшли з прісного середовища в солоне – опинилися на березі Північного моря, в селищі Ден Оевер. Пришвартувалися біля рибальських суден й зійшли на берег перекусити й випити місцевого пива.
В Ден Оевері провели кілька годин, очікуючи, коли приплив зміниться відпливом. Справа в тім, що під час припливу утворюється стрімка зустрічна течія, швидкість якої подекуди сягає до 10 км/год. І, невчасно вийшовши в море, ви ризикуєте просто стояти на місці (у кращому випадку) замість просування вперед.
Оскільки одною з цілей нашого морського переходу було навчання в умовах припливів-відпливів, усі на практиці закріпили знання, отримані ще в Києві. Перше правило моряка: прочитати альманах припливів-відпливів, розрахувати час і лише потім виходити в море.
Отже дочекавшись високої води, коли відпливна течія стала нашим союзником, по фарватеру між материковою Голландією та островом Тексель ми попрямували в Північне море.
Погодні умови були помірними як для такого регіону в квітні: вітер 20-30 вузлів, сонце й температура 10-15 градусів тепла. Часом йшов дощ, і аби просушити речі, вмикали вебасто – піч, що працює на солярці. Усередині яхти ставало тепліше, й настрій підвищувався.
Хвиля невисока, морською хворобою ніхто не страждав.
Наш курс – 230 градусів на англійське місто Рамсгейт. До нього від Текселя близько 160 миль. Наша розрахункова швидкість мала б бути 6-8 вузлів, а значить, планували прийти до туманного Альбіону через добу.
У квітні день короткий, й почалася перша ніч у морі. Але навіть уночі Північне море схоже на країну світлячків: судноплавство настільки інтенсивне, що не можна розслаблятися ані на секунду. Як не зустрічне судно, то нафто-газова платформа, освітлена навігаційними вогнями й факелами, де спалюють супутній газ.
Чи «плантації» вітроелектростанцій, що стоять просто у відкритому морі.
Без особливих пригод дійшли до Рамсгейта, запросили по радіо керівництво порту, нам сказали стати в місцевому яхт-клубі!
У Рамсгейті немає митно-прикордонного пункту, тож на землі Об’єднаного Королівства ми зійшли без усяких дозволів і віз.
Більшість екіпажів сіли на поїзд і вже через півтори години опинилися в центрі Лондона на вокзалі Victoria Station.
Я в Лондоні не вперше, але, здається, з часу минулого візиту людей тут побільшало. Туристи і ще раз туристи… Ми влаштували невеликий гастрономічний тур пабами з дегустацією елю та пива.
Під вечір екіпажі повернулися в Рамсгейт, а ми з супутницею переночували у моїх лондонських друзів.
Наступного дня був невеликий шопінг, а вечір вийшов неймовірний: ми «дістали» квитки на «Привида Опери» англійського композитора Ендрю Ллойда Вебера.
Потім, в морі, по дорозі у Францію, я весь час мугикав мелодію собі під ніс. Екіпаж навіть почав хвилюватися, чи все гаразд зі мною: не вистачало їм ще божевільного капітана.
Вітер змінювався штилем, ми йшли то під парусом, то на двигуні.
Обідали ми вже у Франції в місті Дюнкерк. Морепродукти тут у кожному ресторані, ціни на них нижчі, аніж у Греції чи Хорватії, а вибір значно більший.
Підкріпившись, вирушили у напрямку Бельгії – до міста Зебрюгге. Фактично, Зебрюгге – це морський брат Брюгге, головного міста бельгійської провінції Західної Фландрії. Яхту залишили у місцевій марині, а самі знову ж таки на поїзді вирушили до Брюгге. Дуже сподобалося місто: як із казкової картинки. У квітах, чисте й затишне. І місцеві вафлі особливо прийшлися до смаку. На одного навіть напала «вафельна» хвороба – купив електровафельницю додому.
Переночували й продовжили шлях на схід. Одному з нашої команди потрібно втрапити до Роттердаму.
Друзі! Якщо вам не потрібно заходити до Роттердаму, без нагальної потреби – не заходьте! Це був справжній виклик!
У Роттердамі розташований найбільший у Західній Європі порт. Щоб лише наблизитися до нього, потрібно зв’язатися з диспетчером по радіо. Диспетчер був вельми здивований і стривожений нашим бажанням, але дозвіл дав.
Які наші відчуття? Наче ми опинилися посеред вулиці у годину пік. Тільки замість автомобілів з усіх боків йшли судна. Подекуди справжні монстри, завдовжки дві-три сотні метрів.
Пройшовши трохи уперед, я знову вийшов на зв’язок, цього разу із диспетчером іншої, внутрішньої ділянки.
Той скерував наш маршрут і передав нас третьому диспетчеру. Останній викликав поліцію і наказав підійти до конкретного причалу.
Поліція вже чекала, документи перевірила у всього екіпажу, дозволила зійти на берег і навіть підвезла нашого товариша до зупинки громадського транспорту.
Зворотній шлях проробили таким же чином. На виході з гирла Рейну (Роттердам розташований на цій річці) диспетчер побажав щасливої дороги й пожартував, на зразок «приходьте ще». Більше не хочемо!
Після Роттердаму був Амстердам, стоянка в центрі міста, походи по «злачних» місцях, квартал «червоних ліхтарів», кофе-шопи та інші амстердамські атракції.
Із гамірливим життям різко контрастував Хорн – за 20 миль морем від Амстердаму. «Спокій, тільки спокій!» – мабуть, неофіційний девіз міста. Канали, мініатюрні будиночки і пам’ятник сім’ям моряків, які втратили своїх рідних.
З нами нічого поганого не сталося, і слава Богу!