Олена Максименко, фото автора

Дев’ять років тому вони вирвалися з полону мегаполісів і переселилися на закинутий вимираючий хутір, аби перетворити його на унікальний український вимір, плодючий острів у паралельній реальності, де можна топити піч, доїти кіз і сіяти хліб, а кіно на великому екрані дивитися у «Кіносараї», лежачи на сіні чи соломі. Тут не п’ють і не палять. На Обирку багато дітей, вони вчаться у своїй власній школі, яка зветься «Зелене плем’я», тут немає оцінок, ніхто не виганяє з класу, тутешні викладачі – волонтери з усього світу, з ними можна вивчати все – від іноземних мов та астрономії до травництва та гри на барабані

Обирок з висоти польоту лелеки
Обирок з висоти польоту лелеки

Мистецький хутір Обирок називають островом ще й через те, що доки Сейм не приборкали греблею, під час весняних розливів дорога на хутір оберталася на річку, і дістатися туди можна було лише човном.

Обирок знаходиться практично на стику Чернігівської і Сумської областей, неподалік від Батурина. Він складається із трьох маленьких хуторів – Королі, Прохори та Каціри. За легендами, саме такі прізвища мали розбійницькі клани, що з давніх часів орудували у місцевих лісах. Вони оббирали паломників, що саме йшли до Крупицького монастиря у селищі Осіч – звідси й загальна назва – Обирок.

dsc_8429
Мить тиші

Нове життя Обирка почалося дев’ять років тому, коли компанія режисерів, художників, музикантів, одним словом, митців, викупила кілька занедбаних хат на хуторі, що вже майже вимер – аборигенів на той час можна було порахувати на пальцях однієї руки, а за самим хутором обривалася дорога. На сьогодні тут живе близько 30 людей. Тепер тут є локальне водопостачання, інтернет, хостел для гостей, адже останніх в Обирку не бракує.

Приїздять зі всього світу – нагода для цього завжди знаходиться. Нещодавно закінчився фестиваль «Хліб» – люди власноруч жали, молотили, випікали, а потім дегустували за спільним столом запашні буханці. Перед тим у місцевому «Кіносараї» відбувалися кінопокази, приурочені до «Відкритої ночі кіно», де своїми здобутками ділилися як початківці, так і досвідчені режисери. Діє також «Школа йоги», «Школа барабанів», різні майстер-класи.

dsc_0644
Народження борошна. Мирослав Кувалдін долучився до процесу

На літній кухні усе шкварчить, парує, а запахи, що поширюються звідти, запаморочують. Тут разом із нашими кухарями волонтерять французи, іспанці, італійці – тож їжа на масових заходах перетворюється на вишукане та ще й інтернаціональне мистецтво. У пічці просто неба випікається хліб. Цьогоріч збудували і запустили справжній млин. Фестиваль «Хліб» відбувається п’ятий рік поспіль, і – як запевняє його організатор, режисер, продюсер, засновник мистецького хутора Обирок – Леонід Кантер, на найближчий час – востаннє.

dsc_0609
Денис Суховій – головний майстер хлібної випічки

За ці роки форма фестивалю, за словами його організатора, шліфувалася та вдосконалювалася. Одна з цілей – перезнайомити добрих людей між собою.
Свого роду «фільтрами» Леонід Кантер вважає відмову від тютюну та алкоголю, готовність жити у наметах, бажання сіяти, жати та пекти хліб власноруч: «За п’ять років всі, хто мріяв власноруч пройти шлях від зернини до хлібини, вже його пройшли. Особисто я дуже хотів навчитись сіяти і жати, молотити, провіювати, молоти та пекти. І ось я це вже вмію, і дружина моя вміє, і діти. Але оскільки гості фестивалю частенько приїздять просто сфоткатись зі снопом чи серпом, з року в рік доводиться дожинати після свята. Але коли це робиш сам, це кілька днів виснажливої праці. Десь так само, як мити посуд після дня народження на 1000 гостей. Тому я вирішив припинити, чи принаймні взяти паузу з ХЛІБОМ і зробити дещо інше».

dsc_0630

Жнивам передувала посівна, що відбувалася в травні. І сіяли, і жали хліб гості хутора у супроводі концертів, майстер-класів, презентації арт-об’єктів тощо. Музичний простір фестивалю «Хліб» наповнили Катя Chilly, Олексій Бик, фронтмен гурту «The ВЙО» Мирослав Кувалдін, також завітали театр тіней «VERBA», поет Борис Гуменюк та група львівських художників, що створили чимало творів ленд-арт.

Загалом, на Обирку можна зустріти будь-кого: суворого «кіборга», камуфляжні штани якого ще пахнуть порохом, витончену панянку у сорочці із домотканого сукна, хіпстера з іншого боку земної кулі або ж древню бабуню, що пригадує, як жали хліб та розважалися за її часів.

dsc_0616
Поїв сам – нагодуй ближнього! Голодним не піде ніхто

«Тут люди можуть відчути, поспілкуватися один з одним, і не просто поспілкуватися, а певний час пожити разом – це цікаво!» – говорить Христина Ковалюк. Вона разом із іншими художниками – Анною Колісник і Василем Матвійчуком наповнювали простір Обирка чудернацькими об’єктами – часом глибоко філософськими, часом просто естетичними.

Фактично, хуторяни розбудовують свій, власний простір – такою вони хотіли б бачити країну. Тільки в мініатюрі. Віднедавна тут діє навіть своя школа – адже останніми роками на Обирку відбувся свого роду «демографічний бум», і постала проблема гідного навчання малечі. Обирчани «приміряли» різні форми: чимало дітей спробували і домашнє навчання, і навчання в міських школах (зокрема і в альтернативних штибу Вальфдорської), і навчання у школі сільській. На самому хуторі школи немає, тож доводиться на велосипедах або ж пішки добиратися за кілька кілометрів до сусіднього села Матіївки. Зараз батьки-хуторяни об’єдналися для організації якісного навчання дітей на самому хуторі.

dsc_0561
Мирослав Кувалдін «запалює» місцевий клуб

dsc_0562 dsc_0564

«Наша школа називається «Зелене Плем’я», хоч ми частенько називаємо її школа-мрія, – говорить Леонід. – Дітям не обов’язково відвідувати заняття. Тут немає оцінок. Але тут є дуже кльові викладачі з різних країн світу, які викладають все: від травництва до астрономії, від хімії до гри на барабані. Є стрільба з лука, іноземні мови, театр, співи, метання ножів, гончарство – словом, дітям тут дуже подобається. Вони вчаться граючись, і, коли я бачу їхні щасливі личка, розумію, що, власне, це і є те, заради чого ми все створили».

dsc_0744
Містерія від театру тіней «VERBA»

dsc_0702 dsc_0707 dsc_0712
Більшість хуторян – у минулому мешканці великих міст. Є такі, що переїхали сюди із інших селищ. Є такі, що приїздять виключно на вихідні або свята. Є ті, що можуть прожити на Обирку рік, а потім зірватися світ за очі в мандри на рік чи два. Кожен із хуторян у свій спосіб вирішує питання забезпечення. Город і худоба, які дехто заводить, ясна річ, можуть бути допомогою, а не стовідсотковим забезпеченням.

13530615_1018968758197069_545264473_n
«Кіносарай». В очікуванні сеансу

«Кожен мешканець Обирка заробляє гроші по-своєму, – каже Кантер. – Хтось продає мед, хтось робить вироби з дерева, хтось здає житло, хтось організовує заходи. Але крім цього більшість має фахову роботу – наприклад, робить переклади (англійська-німецька) чи дає он-лайн уроки французької, обробляє фотки чи пише сайти. Хто що вміє».

dsc_0565
Сьогодні в клубі будуть танці…

Здебільшого фестивальна активність і напливи гостей вщухають із відльотом лелек, яких, до слова, тут більше, ніж деінде – недарма саме цього птаха зобразили на логотипі хутора. З приходом холодів лишаються найвитриваліші. Проте взимку також не бракує приводів зібратися: ті, хто не боїться морозів та заметів, приїздять сюди на Новий Рік або ж Різдво – на зимові свята тут відбувається фестиваль «Колядки International».

dsc_0618
Вікно до сонця

Обирок – це простір, де кожен шукає своє. Шукає і, зазвичай, знаходить. Для когось це перепочинок від схибленого ритму мегаполіса, для когось – втеча, для когось – можливість створити щось своє і абсолютно нове. Сюди приїздять послухати тишу або ж шалений бій барабанів. Побути наодинці або ж знайти однодумців. А можна купити тут хату і стати одним із острів’ян.

dsc_1071

Леонід Кантер, засновник Обирка:

«Цього року поміж хліборобів було багато військових, захисників ДАПу «кіборгів». Багато хто з них був після поранення, з залізними пластинами у тілі чи на протезі. Були і воїни з діючої армії, спецназу. Під час своїх виступів по темі «Курс самореабілітації» хлопці відучували сильний зворотній зв’язок і знову згадували, заради чого і заради кого, власне, вони пішли на цю війну. Бачили активістів, які реформують країну, а не ниють про зраду. А громадські активісти бачили справжніх воїнів, а не п’яних «аватарів» і розуміли, заради кого треба продовжувати волонтерську роботу».

dsc_1076

Олекса Бик, бард, журналіст, боєць ДУК ПС

«Загалом сама ідея такого фесту – чудова і досить проста у реалізації. Береш незіпсовану цивілізацією локацію, наповнюєш її творчими людьми, яких організовуєш на якусь колективну працю, – це і є фестиваль «Хліб» на Обирку. Я кілька років поспіль все збирався приїхати на жнива, але завжди щось ставало на перешкоді. А коли дізнався, що цього року буде останній «Хліб» – вирішив, що мушу бути точно. Тим більше, що Леонід запросив виступити перед глядачами».

13373766743

Катя Chilly, співачка:

«Мені дуже сподобалася ця подія і те, що роблять хлопці на хуторі, і я не раз хотіла просто приїхати. А потім все збіглося так, що приїхала ще й поспівати. Мені вдалося помолоти хліб, вдалося повибивати. Це якісь такі сакральні для мене речі. Була у майстерні випікання хліба, це було дуже важливо для мене, я давно хотіла навчитися. Обов’язково пектиму вдома! Тут відбуваються вражаючі, чарівні якісь речі».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

3 × three =