Олена Бондаренко
Фото Владислава Мусієнка
Якось мені випало опівночі блукати замком, підсвічуючи лише старовинним ліхтарем. Це було гармонійне неповторне відчуття. А на Підкарпатті, виявляється, замки, палаци і керосинки – цілком собі звичайне поєднання. А ще тут скло ручної роботи й таємничі романтичні історії, в яких любов, гріх і сучасна політика.
«Той, хто в Ропі шукав золото, викупався в смолі»
Польське Підкарпаття – це такі собі Карпати, думається спочатку. Так, тут є гори – Бещади, але ще більше у цих місцях пахне нафтою. Це зараз нафта асоціюється зі Сходом, Перською затокою, великим бізнесом і нафтодоларами. Та коли саудівська династія тільки починала оцінювати свої перші прибутки, в маловідомих Горлицях вже щосили качали нафту і запалили першу в світі вуличну гасову лампу. Тут раніше, ніж у Кувейті й Басрі, встановили першу нафтову вишку. А сьогодні через ці місця прокладено унікальний туристичний маршрут.
Галичина здавна славилася тим, що нафтові поклади тут підходили близько до поверхні. Нафта виливалася просто на вулиці, в городи і колодязі. Селяни швидко знайшли їй застосування. Вибирали кінськими хвостами і зціджували в ями. Кидали туди розпечене каміння і так переварювали – робили вар. Тягучим варом змащували вози, шпатлювали човни, покривали метал, захищаючи від іржі. Нафту також використовували як ліки для людей та овець.
«Мазі, мазі! Кому треба мазі, нехай з дому вилазить», – закликали галицькі торговці, розвозячи дьоготь і смолу в бочках далеко за межі Галичини. У документи увійшла історія про те, як Северин Бонар, скарбник короля Зигмунда Старого, він же староста містечка Беч, шукав золото в селі з назвою Ропа (зараз Малопольське воєводство). Ропа – польською означає «нафта», і – nomenomen! – саме ця чорна рідина залила копанку невдахи-золотошукача. Королівський двір ще довго сміявся із Северина: «Той, хто в Ропі шукав золото, викупався в смолі». Це було в 1530 році.
Неодноразово нафту пробували очищати, справедливо вважаючи, що очищена вона «новим джерелом прибутку виявитися може». І слушно – попит на гас злетів у рази. Стало зрозуміло, що «смола» – теж золото, тільки чорне. Замість примітивних копанок з’явилися бурові установки, свердловини і насоси; нафтовидобуток став солідним промислом. Не в Техасі, не в Іраці і не в Кувейті, а саме в Польщі, в Сярах, у 1852 році з’явилася перша в світі нафтова вишка.
У середині XIX століття нафтова лихоманка охопила всю Галичину. Тодішня австрійська влада встановила за видобутком нафти найсуворіший контроль. Селяни більше не мали права черпати її відрами для своїх потреб і торгувати нею. У них масово викуповували землі і змушували тяжко працювати на заїжджих ділків. Про нафтовий промисел цього періоду писав Іван Франко у романі «Борислав сміється» і повісті «Boa constrictor».
У 1909 році в Галичині було викачано понад 2 мільйони тонн нафти – майже 5% усього світового видобутку. Горлиці і Кросно, Борислав та Дрогобич поставляли нафту на Захід і в Росію.
Тріумфальний хід гасниці
Історія каже, що першу керосинку (нафтову лямпу) змайстрував львівський бляхар Адам Братківський завдяки підказкам фармацевтів аптеки «Під золотою зіркою» Ігнація Лукасевича і Яна Зега. Але головним героєм був все ж таки Лукасевич – ще той винахідник! Його експерименти постійно супроводжувались сильними вибухами. Люди такого лякались і приписували Ігнацію зв’язки з нечистою силою. Чорний від нафти, з відповідним запахом, одружений з набагато молодшою власною племінницею – свят, свят, свят…! Це пізніше політики зроблять Лукасевича патріотом, філантропом та громадським активістом. Для свого часу він був страшний чортяка.
Перші гасниці Лукасевич робив у формі циліндра зі скляним резервуаром. Тому лопалися. Далі виникла ідея зробити ємність, в яку заливається гас, з бляхи. А скло залишити тільки зверху пальника – для забезпечення тяги і захисту полум’я від вітру. Зразок цієї лампи можна побачити в «Аптеці-музеї» на площі Ринок у Львові.
Майстри безперервно лампу вдосконалювали, щоб вона давала більше світла. Тоді ж уперше в світі була проведена нічна операція в госпіталі на Личакові, яка освітлювалася нафтовою гасницею Лукасевича.
Нафта була у 8 разів дешевша за сальну свічку, в 12 – за стеаринову й в 50 разів – за воскову
Але успіх був зрадливим. Нафтові лампи продовжували вибухати. Лукасевич виїхав зі Львова в Горлиці, де, очищаючи нафту, все ж домігся ідеального результату. У 1854 році в районі Горлиць запалили першу в світі вуличну керосинку. У нафтовій промисловості настала нова ера.
У 1873–1874 рр. на невеликій території нинішнього Горлицького повіту працювало 70 нафтових підприємств, де було понад 700 свердловин і 500 осіб обслуговуючого персоналу.
Ігнацій Лукасевич, розбагатівши, вкладав гроші в будівництво доріг, мостів, шкіл і шпиталів. Поляки вважають, що всі тутешні дороги вимощені його бруківкою.
Це був золотий час для Горлиць і Галичини. Гасниці горіли всюди: в простих будинках і палацах, вони висвітлювали тунелі гірників, служили в залізничній справі та підсобному господарстві. Їх використовували навіть для обігріву. Таке поширене застосування пояснювалося просто: нафта була у 8 разів дешевша за сальну свічку, в 12 –за стеаринову й в 50 разів – за воскову.
Сьогодні можна зануритись у атмосферу тих часів на Транскордонному нафтовому маршруті. Варто заїхати у Бубрку (лемківська Бібрка), де просто неба є Музей нафтової промисловості ім. Ігнація Лукасевича. Тут чудово відтворена атмосфера «Галицького Техасу» ХІХ століття, досі працюють копанки «Франек» (1860 р) і «Яніна» (1878 р.), є ручний бур (1862 р.), давні механічні майстерні, кузня (1854 г.) і котельня (1867 г.)
Всі об’єкти на Нафтовому маршруті оточені прекрасними пейзажами Низького Бескиду і Бещад. Шлях веде через Магурський і Бещадський національні заповідники, кілька ландшафтних парків.
«Нєх жиє круль! Хай живе король!»
Такими вигуками вітало нас сучасне місто Кросно. Тобто не зовсім нас – короля Яна Казимира, який свого часу вдало захищав місто від шведської навали, а нині пішки прийшов на вуличну імпрезу, щоб розповісти свою історію.
Кросно вміє здивувати! Королем на ярмарку, опудалом духівника на костелі, вуличними театрами, дорогим склом й, звісно, гасовими лямпами. Варто потрапити у Центр спадщини скла і Музей Підкарпатського регіону, де є унікальна, найбільша в Європі експозиція керосинок. Тут понад 5 тисяч предметів: скіпи, лампади, свічники, гасові, газові, олійні і електричні лампи. Ті, які освітлювали салони, і ті, що давали світло на цілі вулиці. Лампи з Кросно подорожують по всьому світу. У свою чергу туристи з усього світу їдуть у Кросно.
Кросно запрошує взяти участь в акції, приуроченій до дня народження гасниці. Це дивовижне Свято Міста (проходить в останню неділю липня), що прив’язує до нафтових традицій регіону, на яке кожен учасник приходить з лампою. Найкраще – зробленою власноруч і з написаним на ній ім’ям. Головна вимога – лампа повинна світити. Закінчується свято пізно ввечері тисячами вогнів на головній площі, а небо над нею освітлюють промені лазерного шоу.
Про що мовчить історія…
Подібно до того, як шаленого винахідника Лукасевича політики вибілили (шлюб з племінницею – табу!) і зробили несамовитим патріотом, так само дипломатично, але несправедливо замовчуються інші цікавезні історії.
У Кросно в каплиці костелу Францисканців похований дворянин, воїн і мандрівник Станіслав Освєнцим. Він зробив кар’єру при дворі короля Владислава IV Вази, був представником принца і маршалком гетьмана, знав кілька мов, записував мемуари.
Його знаменитий щоденник містить зокрема записи про Україну середини XVII століття (у тому числі, про Богдана Хмельницького й Берестейську битву). Та бідолаха стільки мандрував, що, повернувшись із чергового волочіння світом, не впізнав рідної сестри – й нестямно у неї закохався! Анна відповіла взаємністю.
Для такого шлюбу потрібен був дозвіл самого Папи, й Станіслав Освєнцим погнав коней на Рим. Але історія правдива, не вигадана, тому скінчилась не хеппіендом. 21-річна Анна померла, Станіслав ще довго тужив-гуляв, а поховані вони разом у родинній крипті.
Каплиця Освенцимів та їх історія приваблює туристів і має шанс бути внесена у Європейський Маршрут Любовних Історій, але чомусь романтика, навіть у формі легенди, не припустима для тих, хто воліє бачити Освенцима виключно видатним воїном і автором Діаріуша.
Щось подібне і з Марією Конопницькою.
Матка-полька, віддана патріотка, активістка, літературний критик, перекладач, поетка, авторка славетної «Роти», яка мала стати гімном Польщі, отримала в дар будинок від польського народу. І стала жити там з іншою жінкою. Цього факту виявилося достатньо, щоб з’явилися бажаючі підчистити її життєпис.
Будинок у Жарновцю можна відвідати лише з гідом, який з порога піднесено розповідає про видатну постать, яка все життя провела у боротьбі за визволення. Визволення там, звісно, теж було. У широкому сенсі. Але комусь хотілося феміністичні погляди Конопницької затерти, під фотографіями із жіночих зібрань написати геть неправдиву інформацію, іншу Марію назвати просто подругою, яка допомагала по господарству і в подорожах.
Навіть не особливо знаючи справжню біографію Конопницької, швидко вловлюєш різницю між наявним фактажем у документах, фотографіях, обстановкою у будинку й розповідями про «безгрішну віддану дружину й матір шістьох дітей». Утім, така політична доцільність геть не виправдана. Бо є оманливою, як перші лампи Лукасевича, швидко тріскається і лиш спонукає досліджувати далі…
У Підкарпатському варто:
- Понюхати нафти / bobrka.pl
- Побачити панораму Перемишля з висоти годинникової вежі / przemysl.pl
- Зустрітися у Кросно з Королем Яном Казимиром / visitkrosno.pl
- Видути щось своє у Центрі спадщини скла / miastoszkla.pl
- Потрапити на місце зустрічі Гітлера з Муссоліні в найдовшому бункері / schronkolejowy.pl
- Зайти у дерев’яний костел Успіння Діви Марії (Haczów, 1459 р.) / haczow.pl/zabytki/kosciol
- В околицях села Безмєхова безкінечно дивитись, як літають планери / aos-bezmiechowa.pl
- Почути романтичну історію кохання Станіслава і Анни Освєнцимів
- Дізнатися, наскільки великий спортивно-оздоровчий комплекс Арламув (де свого часу