Михайло Вейсберг
Фото автора

У містечку Порсподе (французька провінція Бретань) ми з друзями зупинилися на невеликій площі біля церкви і відразу зрозуміли, що у них тут весілля. Вірніше – очікування весілля. У містечку – дві вулиці, близько сотні будинків, але костел гарний, старовинний і навіть з керамічним вівтарем.

Ми чекали хазяйку будинку, в якому збиралися прожити наступний тиждень, а на площі з’являлося все більше жінок у яскравих сукнях і вишуканих капелюшках. Чоловіків було менше, і виглядали вони звичайно – всі були в костюмах.

Приїхала наречена, вона теж виглядала звичайно: біла сукня й фата, довкола неї клопотали, підбирали поділ, показували, як правильно тримати квіти. З’явилися декілька військових; всі цілувалися, але говорили неголосно, у людей відбувалося спокійне важливе культурне свято.

Спочатку я фотографував їх здалека, делікатно. Порсподе розташований на невеликому мисі на північному заході країни, і прямо за площею відкривається вид на океан і маяк, хвилі красиво накочують на берег, тому я прагнув захопити в об’єктив ураз усе: людей, квіти біля церкви, синій обшир води.

Поступово я розгарячився. Думка про те, що читачі «Мандрів» повинні все це побачити, збуджувала мене, і я поліз у центр подій. Деякі гості дивилися на мене з подивом, батьки нареченої, напевно, думали, що я з друзів жениха.

Нарешті приїхала сувора, аристократичного вигляду літня жінка і стала давати розпорядження, приїхав молодий парубок з електрогітарою і діловито пройшов усередину костелу, приїхали дівчатка-близнята, яких відразу прилаштували позаду нареченої, приїхав і виїхав трактор із завантаженим причепом… Всі увійшли всередину.

Французька Бретань рідше за інші регіони відвідується нашими туристами, нам би Париж освоїти і на Блакитному березі покрасуватися. А тут – справжня глибинка, провінція. Але якщо правильно вибрати будинок і ви мрієте про спокійні прогулянки уздовж океану – то кращого місця не придумати. Будинок потрібно вибирати по Інтернету, краще на закордонних сайтах і заздалегідь, поки вибір більший.

Мої друзі знайшли цей двоповерховий будинок за сто метрів від океану ще в січні. Усередині на нас чекали три спальні, камін, скляна стінка першого поверху, що виходила на луг, і далі – океан.

Багато будинків тут складено з величезних, майже неотесаних каменів, по краях у них – мох, і виглядає все це казково. Але наш виявився цілком сучасним, з Інтернетом, «епловським» комп’ютером і кухнею, напханою різною технікою.

Океан увесь час грав у гру «приплив-відплив». Вода відходить майже на кілометр, шхуни безпорадно перевертаються на бік, рельєф дна лякає нагромадженням чорних каменів і зеленими плямами водоростей.

Здається, що від цього незатишного ландшафту потрібно триматися подалі, але місцеві жителі думають інакше. Взувши гумові чоботи і озброївшись сачками, дорослі й діти збирають крабів і устриць на вечерю. Таке морське добро удосталь продається у величезному маркеті неподалік, але людям подобається самостійно знаходити харчі, французи ощадливі. А через півдня виглянеш у вікно – синя гладенька вода підступає прямо до будинку, шхуни безтурботно штрикають щоглами в піднебесся. Приплив.

Основне заняття для відпочивальників тут – ходити густими травами дюн, дихати морським повітрям, яке змішується з солодкуватим запахом вересу, і намагатися не пропустити чудові заходи сонця й світанки.

Відпочивальників тут напрочуд мало. На вихідні з’являються місцеві жителі, вони купаються в холодній воді океану в приплив і грають у футбол з дітьми на твердому піску під час відпливу. Але в будні – людей неначе немає взагалі.

Якщо купити велику мапу із зазначенням красивих місць, то на орендованій машині можна за день об’їхати відразу декілька, помилуватися бухтами і старими маяками, скуштувати місцеву кухню в домашніх ресторанчиках.

Якщо не забудете в аеропорту купити мішленівський довідник, то можна стати справжніми гурманами – ресторанів зі знаменитими мішленівськими «виделочками» і навіть «зірками» є тут достатньо, хоча столик краще замовити заздалегідь за телефоном.

Нам пощастило в аеропорту Бреста (це найближчий до океану аеропорт Бретані, 30 хвилин їзди до узбережжя), коли ми прийшли отримувати орендовану заздалегідь машину. Ми пізно зміркували, що для чотирьох людей з великими валізами можна було б забронювати й більшу машину.

На питання, чи немає більшої машини, молодий зосереджений парубок поклацав на комп’ютері й сказав, що так, є, але ми не зможемо її узяти, оскільки потрібно чекати. Ми засмутилися, але не дуже. На всяк випадок запитали: а скільки потрібно чекати? Парубок поклацав знову по клавіатурі, підняв очі до стелі, поворушив губами і сказав, що йому дуже шкода, але чекати доведеться хвилин 15… Тож їздили ми на великій машині.

Нам пощастило і з погодою – температура не піднімалася вище 20 градусів, а дощ ішов всього один раз. На дверях церкви, де проходило весілля, я побачив оголошення про вечірній органний концерт. Він відбувся в присутності майже сотні людей, багато хто залишився після закінчення, і сивий енергійний виконавець показував нам, як влаштовано орган. Я фотографував і пояснював, що у мене завдання від журналу. Організатори дивилися з повагою.

А через день у Бресті мене впізнав один з організаторів, коли я зайшов до аптеки. І тут нам пощастило ще раз.

По дорозі ми зупинилися біля красивого костелу і прочитали, що увечері в ньому відбудуться джазові імпровізації на піаніно. На жаль, в оголошенні не було вказано час.

Я спробував запитати у свого знайомого француза-меломана – чи не знає він, о котрій годині початок цього джазового концерту, але тут же з’ясувалося, що я не знаю назви містечка, де ми бачили оголошення. Мого запасу слів було явно недостатньо, до того ж у нас за спиною вже скупчилася черга французів, які делікатно мовчали.

Але ми не відступили, запитали чергу: хто знає англійську? Знайшлися волонтери, ми ще раз розповіли все їм, а вони нашому знайомому аптекареві і всій черзі, і ось ця мила людина говорить: я не знаю, але за рогом, у магазині екологічних продуктів, працює мій син, він любить джаз і, напевно, в курсі. Коротше, ідіть до нього, я зараз подзвоню, попереджу його.

Ми подякували, як могли, і рушили туди. У магазині екологічних продуктів нам показали місцеву газету з оголошенням про концерт і допомогли подзвонити організаторам й замовити квитки. Уявляєте? Любов до музики робить з людьми справжні чудеса.

Якщо прокинутися о 6 ранку, то можна уважніше розглянути обидві вулички містечка. Двоповерхові будиночки виглядають не пафосно, але дуже буржуазно, у дворах – обов’язково квіти і ландшафтний дизайн.

Подекуди стоять трактори і катери під наметами, майже скрізь – автомобілі й велосипеди. Здається, що все тут міцно облаштовано, та варто поглянути на океан, відчути його потужність і дикість, і розумієш, що комфорт місцевих жителів дуже умовний, він буквально відвойований у природи.

Ми хотіли приїхати сюди і наступного року, але виявилось, що будинок вже не здається – господар повертається з островів Зеленого Мису, де працював майже рік. А що він там робив? Як що – вивчав океан…

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

four × 4 =