…Чим вище, тим стає холодніше, температура падає до мінус двадцяти п’яти. Важко дихати, і кожен крок потребує зусиль

Ліза Андрух, фото автора

Подорож до найвищого піку земної кулі починається з довгих міжнародних перельотів. Ви кочуєте з однієї країни до іншої, доки у Катманду – столиці Непалу, не пересядете на крихітний старий літачок, що попрямує до одного з найнебезпечніших аеродромів світу.

%d0%bb%d1%96%d1%82%d0%b0%d0%ba-%d0%b4%d0%be-%d0%bb%d1%83%d0%ba%d0%bb%d0%b8
Літак до Лукли

Місто Лукла з однойменним летовищем розташувалося високо в горах, вище за Говерлу. Звідси починаються маршрути туристів, мандрівників та альпіністів. Назви готелів та кафе в усіх можливих варіаціях натякають на свою причетність до гірських подорожей. Чого лише варта місцева кав’ярня Starbucks на логотипі якої замість класичної русалки виблискує гімалайський пік Ама Даблам.

Кажуть, що всі, хто йдуть в гори, вже ніколи не повертаються звідти тими самими людьми. Можна сперечатися, щодо того, хто яким повертається, але очевидно, що йдуть в гори люди дуже різні. Від десяти до вісімдесяти років, від мандрівників-хіппі у пошарпаному одязі до екіпірованих з голови до ніг скелелазів, з усіх частин світу – всі вони деруться вгору, аби залізти якнайвище і побачити світ таким, яким вони ще ніколи його не бачили.

Як у Намче Базарі
Як у Намче Базарі

Найбільше після Лукли місто – Намче Базар. Це відносно розвинене для високогір’я містечко, де ще панує стародавній спосіб життя. У будинки, стіни яких покриті тибетськими орнаментами, у вузенькі кам’яні вулички, оточені шеститисячними вершинами, неймовірним чином вписалися більярдний стіл, непальський Irish Pub і навіть кав’ярня «Еверест», де готують торт із загадковою назваю Black Forest.

Намче гармонійно розмістився у лунці поміж гір. Будинки ярусами спускаються до центральної ступи, навпроти якої, вкриваючи все місто тінню, височіє громада гори Конгде-Рі (6187 метрів).

%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b8%d1%80-%d1%82%d0%b5%d0%bd%d0%b3%d0%b1%d0%be%d1%87%d0%b5_3
Монастир Тенгбоче

З Намче Базару мандрівники вперше можуть побачити Еверест. Він виглядає точно так, як описував його у своїй книзі Тенцинг – шерп, який разом з новозеландцем Гілларі першим дістався вершини.

«Тоді я подивився на те, що чекало нас попереду: гори, долини, льодовики, і над усім цим, наче величезні башти, вершини Ама Даблам, Тавече, Нупце, Лхоцзе. А позаду них у хмарці сніжного пилу і Еверест, прадавня Чомолунгма», – згадує він.

%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b8%d1%80-%d1%82%d0%b5%d0%bd%d0%b3%d0%b1%d0%be%d1%87%d0%b5_2
Монастир Тенгбоче

Із Намче шлях звивається безліч разів, доки круто не повертає вгору до монастиря Тенгбоче. Монастир безтурботно розкинувся на плато гори. Коли дивишся на Тенгбоче здалеку, здається, що він стоїть на самому краєчку гребеня. Навпроти здіймається масивна гора Кантега.

Перед величезними кольоровими воротами до монастиря граються три чорні собаки, уночі вони дружньо виють на Місяць.

Всередині монастиря, як у саду. Таке враження, що монахи, зводячи його, хотіли протиставити холодній величі Гімалаїв дрібну ліпнину стін та все розмаїття кольорів людського життя.

%d0%b2%d1%81%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d1%96-%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b8%d1%80%d1%8f-%d1%82%d0%b5%d0%bd%d0%b3%d0%b1%d0%be%d1%87%d0%b5
Всередині монастиря Тенгбоче

Всім охочим дозволяється відвідувати служби. У монастирі холодно, вздовж стін для гостей розкладають килими. Не поспішайте направляти різнокаліберні об’єктиви, завбачливий монах ввічливо, але однозначно дасть зрозуміти, що це не дозволено.

Служба починається непомітно. У залу заходять монахи, мовчки сідають на підготовлені для кожного місця, натягають на плечі теплі накидки. Один з монахів починає читати молитву. Голос у нього глибокий, наче вібрує у грудях. Інші монахи час від часу приєднуються до його монологу, проказуючи слова з молитви. Ведучий більше за всіх заглиблюється у читання, він спокійний і зосереджений, інші ведуть себе по-різному: один позіхає і щулиться від холоду, другий роздивляється туристів.

Потім ударяють мідні тарелі і приміщення заповнюють звуки – виявляється, у кожного монаха захований якийсь інструмент. Труби, дзвіночки, гонги вриваються у тишу і холод. І так щодня, рік за роком.

Гімалайські туристи зазвичай живуть у лоджіях – гостьових будинках, де є кімнати, їдальня і навіть іноді душова. Усе життя в лоджіях зосереджується ввечері довкола найтеплішого місця, і лейбли North Fаce, Merell, Hard Wear тісно обступають середньовічну пічку.

Врешті решт, усе зводиться до того, щоб нагадати про важливість простих речей. Доторкнутися до гір набагато важче, ніж видається на перший погляд. Звичайно, доклавши певних зусиль, можна навіть відколупати собі на згадку шматочок гімалайського гіганта, але відчути, оцінити гору – це зовсім інша справа. Тут треба і дратівливість подолати, і забути про нестачу чистоти і комфорту, а головне стати іншим – вільним від постійних турбот, спокійним.

Маршрут , що веде до Евересту, – однаковий, як для туристів, так і для досвідчених альпіністів. Всі вони йдуть до льодовика Кхумбу, лише там шляхи їх розходяться, і туристи повертають назад, адже, щоб подолати льодовик, потрібне спеціальне вміння та спорядження.

Дорога від Тенгбоче до льодовика займає близько чотирьох-пяти днів, не враховуючи час, потрібний для акліматизації. Перше правило високогір’я – йти повільно.
Стежка до долини Кхумбу тягнеться поміж кам’яних брил через перевал Токла. Попереду просвіт, у якому тріпотять на вітрі різнокольорові прапорці.

Прапорці – це невід’ємна частина життя, вішають їх всюди: на ступах, будинках, вуличках, перехрестях, перевалах і вершинах. Непальці вірять, що вони приносять удачу, кожен порив вітру наче зриває слова молитви, що написані на прапорцях і відносить їх до богів.

Можливо, перевал Токла – це одне з найтихіших і найсумніших місць Непалу. Сотні кам’яних пірамідок стоять на згадку про альпіністів, що так і не повернулися.
Тут тихо, холодно і дуже красиво. Але краса така гостра, що відблиск снігу на вершинах ріже очі. Гори обступають щільною стіною, наче питають, чи ти впевнений, що хочеш іти далі.

За перевалом Токла починається край льодовиків – долина Кхумбу. Космічний краєвид: між чорним нагромадженням гори Лобуче, мармуровою Нупце та пірамідою у 7000 метрів Пуморі застигла скована кригою ріка.

%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%b0%d0%ba%d1%88%d0%b5%d0%bf
Селище Горакшеп на висоті 5164 м

Останнє селище по дорозі до базового табору називається Горакшеп. Насправді це навіть не селище, а всього кілька лоджій, які відкривають під час туристичного сезону. Горакшеп знаходиться вище за Монблан – на висоті 5140 метрів.

Попереду лише базовий табір Евересту, який є кінцевою точкою туристичного маршруту. Ті, хто не відносять себе до альпіністів, можуть побачити Еверест у всій красі з сусідньої вершини – Кала Паттар, для сходження на яку достатньо гарної фізичної підготовки і кількох годин.

Краще за все розпочати сходження на Кала Паттар до світанку, адже у другій половині дня здіймається сильний вітер.

%d1%81%d0%b2%d1%96%d1%82%d0%b0%d0%bd%d0%be%d0%ba-%d0%bd%d0%b0%d0%b4-%d0%b5%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%b5%d1%81%d1%82%d0%be%d0%bc
Світанок над Еверестом

Сонні мандрівники встають о четвертій і розпочинають повільне сходження. У темряві по білих хребтах тягнуться вогні ліхтариків. Початок світанку знаменують ледь помітні зміни на небі – зірки вже не так яскраво палають на чорному оксамиті.

Чим вище, тим стає холодніше, температура падає до мінус двадцяти п’яти. Важко дихати, і кожен крок потребує зусиль. У голові не раз буде виникати питання: «Навіщо?». Та потім із-за гір виринає сонце і з облич сходять тіні. Люди посміхаються, бачачи, як Еверест виблискує у сонячному сяйві.

Гори або просто тисячі кроків, зроблених вздовж гімалайських річок, лісів і льодовиків очищають кров, змушують її рухатись швидко, наче нагадують, що світ все ще крутиться. Варто увірватися у холодний, неймовірно високий світ Гімалаїв принаймні для того, щоб потім відчути, як гарно повернутися додому.

%d0%b1%d0%b0%d0%b7%d0%be%d0%b2%d0%b8%d0%b9-%d1%82%d0%b0%d0%b1%d1%96%d1%80-%d0%b5%d0%b2%d0%b5%d1%80%d0%b5%d1%81%d1%82%d1%83-5364-%d0%bc
Базовий табір Евересту – 5364 м

На зворотньому шляху поволі починає повертатися знайоме життя. Оживають звуки і кольори. Чути гуркіт ріки, лунає дитячий сміх, та подих літа з низин зустрічає мандрівників.

Далеко позаду залишаються Гімалайські велетні. Вони у своєму світі, ми у своєму.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

18 − sixteen =