Оксана Лігостова

Ви колись куштували борщ у чарці? Хильнув і закусив вушком з локшини. Від Львова до Польщі – докинути шапкою. І оскільки нині не треба віз і так зручно добиратися «хюндаєм», ми вирішили провести вихідні, як їх проводять поляки. Подивитись, що цікавого може запропонувати українському туристові прикордонне Підкарпатське воєводство

Гуляємо зі Швейком

Що то значить безвіз. Сів о шостій ранку на потяг Київ – Перемишль, а опівдні вже у Польщі. Жодних черг на кордоні, і паспортний контроль проходиш просто в поїзді, на швидкості 100 км за годину.

Переїзд комфортабельним «Інтерсіті» анітрохи не втомив. Викотивши валізи на перон вокзалу в Перемишлі, ми озирнулися довкола: день у розпалі, енергія на позитиві, рушаємо гуляти містом.

! DSC_0488

Перемишль – найближче до України польське містечко, лічені кілометри від кордону. Більшість туристів проминає його, поспішаючи далі, до великих центрів. А дарма. Екскурсію Польщею варто починати вже тут – з міста Швейка.

Саме у Перемишлі – як оповідає життєпис бравого вояка – його судили і мало не повісили за зраду. Пригадуєте цю кумедну історію?

Російський військовополонений-утікач купався у ставку, Швейк із цікавості перевдягся в його уніформу, і в такому вигляді його злапала жандармерія. Зрештою Швейк уник шибениці, але отримав офіційну довідку, що він ідіот.

! 3

Так от, «швейкофіли» Польщі вирахували усі маршрути, якими міг пересуватись у Перемишлі бравий вояк. І на площі біля виходу з мерії встановили пам’ятник у бронзі. Швейк сидить на скрині з уніформою, п’є пиво і курить файку.

Ідіть до пам’ятника, і там неодмінно зустрінете Швейка, поручника Лукаша і всю веселу компанію персонажів роману. Я так до пуття й не зрозуміла, хто вони є: чи то екскурсоводи, чи то актори. Чи те й інше разом. Бо типажі розкішні. Особливо Швейк – кращий навіть за свій пам’ятник.

Я намагалась у нього з’ясувати – як пана звуть? А він морозиться: «Швейк!»

Тоді я заходжу з іншого боку: «А як давно ви Швейк?» А він хитро усміхається: «Од родзеня!»

Швейк провів нам екскурсію Перемишлем. Завів до Музею дзвонів і файок. Бо Перемишль – ще й місто файок, сюди з’їжджаються фестивалити файкарі з усього світу. У музеї, розміщеному у греко-католицькій дзвіниці, тих файок тисячі. З порцеляни і дерева, різьблені й складані, мініатюрні та здоровезні кальяни.

Наш веселий гід вивів нас на дах дзвіниці. Тут як на долоні – панорама Перемишля. Річка Сян, костьоли, королівський замок. Фортеця, де Швейк сидів у тюремній камері. Вокзал. І на горизонті – Україна, он до кордону біжить, яскраво освітлена, вулиця Львівська.

Вчимося курити файку

Не знаю, як вам, а мені ніколи не випадало курити люльку. У Польщі відбулася моя люлькова ініціація. І хто б міг подумати, що мені це так сподобається!

Після прогулянки містом Швейк приязно вручив нам, на прощання, перепустку до перемишльської в’язниці. Але в тюрму ми вирішили не поспішати: нас чекала «Pracownia Fajek Mr Brog».

! 7

Господар фабрики Збіґнєв Беднарчик зустрів на порозі. Від нього одразу ж повіяло дорогим тютюном і харизмою. Не випускаючи файки з рота, веде показувати, як виточують заготовки із дикої груші та вереску, як полірують та гравірують.

Після туру запрошує викурити по файці. Його не бентежить, що на майстер-класі самі жінки. Каже – на чемпіонаті світу з файкарства, що проходив тут у Перемишлі, перемогла польська пані, яка безперервно курила файку 3 години 45 хвилин. Його власний рекорд – година сімнадцять.

Нерішуче вмощуємось довкола столу. А маестро посвячує нас у файкарську філософію. Каже – куріння файки не терпить поспіху. То вам не перекур нашвидкуруч в обідню перерву, то ціла церемонія.

! 5

Спершу треба правильно вибрати тютюн: один пасує до кави, інший до доброго віскі, ще інший до вина. Відтак поволі розминаємо тютюн пальцями… набиваємо файку… Палити теж треба поволі. «Щоб диму – нікому, аромат – усім, а смак – тобі».

«Файка затуляє рота дурню і отверзає вуста мудрецю». Він сипле приповідками, допомагаючи кожній з нас розкурити люльку. А на наше запитання – чи, на його думку, файка личить жінці? – відповідає так:

«А ви уявіть прийняття. Двісті пань, і всі елегантні, і всі у вечірніх сукнях. І от одна дістає та запалює файку з добрим ароматним тютюном. Вгадайте – на кого звернуть свої погляди усі присутні?»
Релаксуємо в горах

Карпатські ліси засипало снігом. Ми принишкли у своєму бусику, роздивляємось на ту красу. Куди це нас везуть проти ночі, все вище й вище в гори? Силуети ялин вздовж дороги, і тиша, і нікого кругом. Аж раптом ліс розступається, і посеред снігів виринає міраж у різдвяних вогнях.

 

Arlamow – готельний комплекс у далеких горах. Розмах і шик.
Тут ми ночуємо. І тут у нас заброньовані VIP-процедури у SPA. Якийсь небувалий ізометричний масаж, джакузі в ґротах на двох, набір саун на різний смак включно з кріо-сауною та сауною з панорамним краєвидом Слонних гір.

Готель Arlamow улітку
Готель Arlamow улітку

Але ми так захопилися попередньою зустріччю з магістром файкарства, що спізнилися на водні процедури. СПА-комплекс зачиняється за півгодини, о дев’ятій. Встигаємо хіба що на короткий традиційний забіг сауна – джакузі – басейн.

На ранок, відкривши штори на заскленій стіні величезного номера, милуюся казкою, в якій опинилась. Надворі тихо падає сніг, до обрію тягнуться засніжені Бещади, біля тераси стоїть олень. Тут по сусідству – природний заповідник, і дикі тварини часом заходять до Arlamow у гості.

Нам розповіли, що це готель для родинного відпочинку. За сніданком ми бачили багато поляків з дітьми: для малих тут і влітку, і взимку повно розваг. Але це також готель з яскраво вираженою спортивною спеціалізацією. На стінах – фотографії відомих у Польщі спортивних команд, які приїздять сюди на збори. Для спорту в Arlamow є все, що лиш можна уявити – гольфові поля, лижні траси, кінна ферма з критим манежем, корти, стадіони й професійні стрільбища. Є навіть злітна смуга і вертодром.

Окрім родин з малечею та накачаних спортсменів, готель уподобали також представники бізнесових кіл. Вчора увечері ми бачили тут вишукане добірне товариство – пані у маленьких чорних сукнях, панове у смокінгах сходились до ресторану в критому дворі, явно на якийсь корпоратив. Готель величезний, і родини з дітьми, боксери з баскетболістами, круті бізнесмени співіснують тут наче у паралельних світах, не перетинаючись.

Arlamow відомий ще й тим, що 1982 року, під час військового стану в Польщі, сюди на шість місяців інтернували Леха Валенсу. Нам показали скромну кімнату, в якій утримували опального політика. Спецслужби стерегли його день і ніч, і номер Валенси був позбавлений дверей.

Дегустуємо шоколадну камасутру

Такого шоколаду я ще не бачила. На полицях – камасутра в асортименті: з білого шоколаду, з чорного і з молочного. Крім солодких ілюстрацій до індійського трактату про чуттєві насолоди, тут можна купити й інші сороміцькі ласощі. Наприклад, шоколадний пеніс. Зараз тимчасово прибрали з прилавків. Все-таки передріздвяний піст.

Ми у містечку Корчина, у «Пияльні шоколаду Мирослава Пельчара». Ота «пияльня» – не просто бар, а й шоколадна фабрика, і музей.

! 12

Серед експонатів – найбільший у Польщі шоколадний фонтан, 280 кілограмів розплавленого молочного шоколаду. Тут можна побачити, як розмелюються зерна какао: мусять крутитись у машині 48 годин, доки вийде однорідна маса потрібної консистенції. Можна також скуштувати 100-відсотковий, без добавок, шоколад і зрозуміти, чому він не продається в магазинах – бо недуже смачно і дуже дорого.

Власник фабрики Мирослав – молодий, але знаний уже кондитер. Одна зі стін закладу обвішана його дипломами та нагородами. Фабрика виробляє шоколад, цукерки і морозиво лише ручної роботи. І тільки малими партіями. І виключно з натуральних складників. Рецепти авторські. Смак – божественний. Куди там нашим рошенам.

Взагалі таких гастрономічних потрясінь, як тут у Польщі, я не переживала давно. Ото вже гурмани ці наші сусіди! Вони не люблять «шведських столів» і не визнають «олінклюзиву». Офіціант виносить щось одне, шедевральне, персонально тобі, й урочисто анонсує кожну морквинку.

Щоразу нас гарантовано дивували стравами. То подадуть апельсиново-грибний суп. То печену качку – але не в яблуках, а в грушах. То їстівну орхідею. І все це неймовірно, безсоромно смачне.

От і сьогодні на вечерю кулінарне диво. Грибна зупа, декорована ягідками лохини, і найніжніша баранина з трюфелями. Столи накрили в одній з анфілади кімнат. Ми ночуємо в історичній панській садибі у парку над озерцем, реставрованій під бутик-готель. Лише свічок бракує для повного враження, бо у номерах є навіть паланкіни над ліжками. Стильне місце. Називається Dwor Kombornia.

Куштуємо вино Чаушеску і лікери Потоцьких

Сюди, в Комборню, ми приїхали після відвідин шоколадної фабрики та Центру спадщини скла в Кросно. Перед вечерею ще встигли надегустуватися карпатських вин. Тут у підвалах старовинного маєтку можна спробувати популярні у Польщі угорські вина, скуштувати польські. Ми одностайно уподобали маловідоме румунське вино під назвою Шарба – біле сухе з молодого сорту винограду, створеного за наказом Чаушеску. Сомельє – син господаря готелю – розповів, що історія Комборні сягає XVIII століття. Що колись резиденція часто переходила з рук в руки, бо її програвали у карти. Що останнім часом садиба стояла пусткою, і ось його родина відбудувала і у 2009 році відкрила як готель і СПА.

! 10

Після вечері маємо нагоду спробувати тутешні СПА-процедури та масаж. У Камборні спеціалізуються на ритуалах СПА, пов’язаних з вином і шоколадом. І як виявилось, у цій ChocoWineSpa разом із нами багато місцевих. У саунах та басейні людно. Я вже чула про те, що серед поляків дуже популярні СПА-процедури. І, очевидно, для них це звичайна річ – поїхати у вихідний до затишного готельчика за містом, сходити в сауну, на масаж і дегустацію вин.

Ми подорожуємо якихось два дні, і заледве 100 кілометрів від’їхали від кордону. А здається, наче побували десь у далеких світах. Ще маємо ніч і півтора дні на Жешув – столицю Підкарпатського воєводства.

Там житимемо у новенькому 5-зірковому «Брістолі» просто на центральній середньовічній площі. Пробіжимось передсвятковими торговими центрами (ціни відчутно нижчі, ніж в Україні!).

Побачимо, під Жешувом, замок у Ланьцуті – вражаючий музей, де дивом збереглися неушкоджені предмети побуту польських магнатів XVII cтоліття. І як завершальний акорд – продегустуємо лікери за оригінальною рецептурою Потоцьких у музеї горілчаного промислу, єдиному в Європі.

До речі, де поділася моя ангіна? Я їхала сюди майже хвора. Щось набрякало у горлі, і боляче було ковтати. Зазвичай у мене такий процес невмолимо закінчується температурою і антибіотиками. А тут – щезло само без сліду. Не знаю, чи то позитивні враження такі чудодійні. Чи справа у щоденній сауні з масажем. Недарма ж SPA (Sanus Per Aquam) означає «здоров’я через воду».

Дякуємо за подорож Польській туристичній організації
polscha.travel

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

sixteen − 14 =