Чотири роки тому я здійснила свою мрію: жити в горах, кататись на лижах та ще й отримувати за це гроші.
Для того, щоб працювати інструктором, треба здати екзамен та отримати ліцензію.
Мені довелося пройти тренінг для інструкторів, під час якого з’ясувалось, що я не вмію кататись. Вірніше вмію, але неправильно.
Місяць тренувань, 10 днів екзамену та приблизно чотири тисячі євро – і я лижний інструктор.
Тепер кожного року на початку грудня я збираю речі і вирушаю в гори, де працюватиму до травня. А потім знову півроку чекаю на сніг
Зараз я працю в лижній школі на невеликому лижному курорті Обергургль, що знаходиться в австрійському Тіролі.
Тут команда інструкторів з усієї Європи: з Британії, Німеччини, Нідерландів, Швеції, Бельгії, Болгарії, Словаччини.
За проживання у гарно облаштованому гуртожитку або в окремих квартирах неподалік курорту інструктори платять по 6 євро за добу. Їжу ми, зазвичай, готуємо самі, бо кожен день харчуватись в ресторанах дуже дорого.
Хоча в деяких закладах є спеціальне інструкторське меню, за 7 євро можна наїстися від пуза.
Вихідний в лижній школі – раз на тиждень, в суботу, але якщо є приватні клієнти – ми працюємо.
Протягом останнього сезону у мене було 5-6 вільних днів, які я використовувала для тренування або катання в своє задоволення.
Лижний інструктор – це майже Бог.
Інструктору ніколи не холодно, інструктор ніколи не втомлюється, інструктор ніколи не хоче їсти, пити, спати і йому не потрібен туалет.
Навіть коли холодно настільки, що пальці зараз відпадуть, а шлунок вже другу годину настирливо вимагає його погодувати – сховані за окулярами втомлені очі не видадуть звичайного смертного.
Інструктори витривалі й терплячі. Ну, якщо бути чесним – не всі терплячі, але то погані інструктори.
Терпіння – найголовніша риса. Півгодини терпляче вмовляти літню жіночку спуститись на один метр вниз на майже пологій місцині – це мистецтво. Бігати вгору і вниз по схилах і з посмішкою підіймати дітей, бо падати для них це весело – це теж мистецтво.
Друзі думають, що ти тільки те й робиш, що тусуєшся, бос думає, що ти п’єш пиво, мама думає, що ти щохвилини ризикуєш життям, а насправді, це просто робота.
Робота з різними дітками і різними дорослими, в кожного з яких свої таргани в голові – це цікава та творча робота. Не зважаючи на те, як просто це виглядає зі сторони – це тяжка праця, що вимагає сили, терпіння, мудрості, витривалості та почуття гумору.
І наявність саме цих рис робить просто інструктора суперкласним інструктором.
За роки роботи вчишся працювати з різними людьми: хтось боїться їхати швидко, хтось навпаки, не вміє їздити повільно і контролювати швидкість, хтось боїться всього, а хтось нічого.
Здатність адаптуватися і виявити потреби людини стає невід’ємним інструментом у роботі інструктора. На невеликий лижний курорт в Тіролі, де я працюю, приїжджають багато постійних клієнтів, інколи кількома поколіннями.
У багатьох європейців є традиція кататись з інструктором у групі або з приватним тренером, навіть якщо вони вже не початківці.
У мене була клієнтка, яка боялась всього: і снігу, і схилу, і всіх інших лижників, при цьому вперто хотіла кататись. І ми катались. За дві години ми могли зробити всього лише два чи три спуски по дуже легкій короткій трасі.
Після занять з нею у мене на руках залишались синці – так сильно вона чіплялась за мене при будь-якій можливості.
Мене захоплювала її впертість, самоіронія і бажання продовжувати. Її страх викликаний тим, що кілька років тому її збив сноубордист, і вона майже рік витратила на реабілітацію.
Зараз ця жінка у чудовій фізичній формі, але розум приборкати складніше. З дітками все по-іншому. Вони безстрашні, вони можуть заплутатись в морський вузол і при цьому кричати, як це круто.
Буває, дитина на швидкості падає у пухкий сніг, лежить обличчям у снігу і не рухається. Ти біжиш щосили до неї, мозок тим часом, малює жахливі картинки, підбігаєш, а вона підіймає усміхнений писочок і кричить: «Я люблю сніг» і знов падає. «Фух», – думаєш ти.
Заняття з приватним інструктором – недешеве задоволення. І дуже дивно, коли ти починаєш розповідати і показувати, як правильно робити, тобі відповідають: «А мій чоловік каже, що треба робити ось так». Тоді чого ви платите такі гроші за інструктора, якщо ваш чоловік знає, як правильно?
А ще краще, коли той самий чоловік вештається за нами і дає підказки, часто хибні. Знов питання – навіщо вам інструктор? Або батьки, які віддають своє чадо у лижну школу і через паркан вигукують, що їх дитина має робити.
Любі батьки, йдіть відпочивайте, катайтесь і пийте глінтвейн, дозвольте інструкторам робити свою роботу.
Окрема категорія клієнтів – це чоловіки, які думають, що круто катаються і весь час питають тебе, чи й справді вони такі класні. Коли починаєш розповідати, над чим їм треба попрацювати, вони ображаються і кажуть: «Та навіщо ці ваші уроки, мене й так все влаштовує». Ні, то ні.
Є такі чоловіки, у яких не вистачає терпіння кататись зі своїми дружинами, і вони купують для них заняття з інструктором, а самі катаються в своє задоволення, інколи провідуючи нас під час уроку.
Вони дуже люблять під’їхати на великій швидкості і різко загальмувати, обдавши всіх снігом, а потім сказати своїй дружині «Працюй, працюй, завтра на чорну трасу разом поїдемо».
У дружини істерика, і ми повертаємось до того, з чого починали.
Є такі гості, яким просто хочеться поговорити. Ми можемо позайматись півгодини, а потім ще півтори години пити каву в кафешці. Причому, каву п’ю тільки я, а гості щось значно міцніше.
Головне, щоб клієнт був задоволений. Але переважна більшість гостей все ж таки прагне навчитись новому, люди готові працювати над собою, аби краще кататись і бути впевненими у собі.
Дуже важливо розуміти, що дві години катання з інструктором не зроблять з вас олімпійського чемпіона, але дасть чималий поштовх до розуміння, що треба робити для того, щоб кататись правильно й безпечно. За що я люблю свою роботу – то це за можливість приносити людям щастя.
Приємно, коли невпевнена у собі людина нарешті починає довіряти собі і отримує задоволення від катання.
Дуже приємно спостерігати за тим, як швидко вчаться діти. Які вони щасливі, коли вперше стрибнули з маленького трампліна і не впали.
Як їм подобається шукати гномів та фей, катаючись по чарівному лісі.
Приємно, коли прощаючись, діти тебе обіймають та плачуть, бо не хочуть розлучатися. Коли кажуть, що ти найкращий інструктор, і вони будуть кататись тільки з тобою, а на наступний рік і справді повертаються до тебе.
